Аскольд Лозинський. Голодомор та інші історичні трагедії в контексті діяльності ООН та Світового Конгресу Українців
- Деталі
- Опубліковано: П'ятниця, 28 березня 2014, 20:34
- Перегляди: 12
Серед української діаспори та в Україні є загальноприйнятим, що діаспора, по суті, зберігала пам'ять про Голодомор та ширила правду про цей геноцид по цілому світу, відзначаючи круглі річниці цієї події, тоді коли в Україні ворог намагався стерти цю сторінку з української історії, унаслідок чого мало людей з нових поколінь знало про цю катастрофу. Відомо, що Сталін приховав перепис населення у 1937 році, щоб не розголошувати великі втрати української нації. Важко повірити, але перший Президент України Леонід Кравчук, родом з Волині, колишній ідеолог Комуністичної партії в Україні, висловився, що він, виростаючи, нічого не знав про голод 1932— 1933 років.
Одначе з проголошенням незалежності ця тема почала ширитися Україною, та державні чиновники, зокрема, президенти та заступники прем'єр-міністрів з гуманітарних питань, почали віддавати чимраз більше належної уваги цій події. Так, уже в ранніх 1990-х, завдяки Президентові України Леоніду Кравчуку та віце-прем'єр- міністру з гуманітарних питань Миколі Жулинському, в Києві на Михайлівській площі був встановлений Пам'ятний знак жертвам Голодомору. Пам'ятники невинно убієнним почали з'являтися по всій Україні.
Спершу говорили про три голодомори як трагедії українського народу (1921 — 1923 рр., 1932—1933 рр. та 1946—1947 рр.), але з часом сконцентрували увагу на Великому Голодоморі 1932—1933 років і почали вживати слова «геноцид», «глодомор» та обчислювати кількість жертв у 7 — 10 мільйонів. 14 травня 2003 року віце- прем'єр-міністр України Дмитро Табачник, виступаючи перед Верховною Радою України та йдучи за вказівками свого керівника, Президента Леоніда Кучми, окреслив Голодомор як геноцид:
«...Покоління XXI століття має чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані пам'яті безневинних жертв Голодомору, віднести на такий рівень увічнення їх пам'яті, який існує в світі щодо жертв Голокосту, рівень, який відбиває дуже ємна формула: «Навчати, пам'ятати, досліджувати». Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну свідомість. Жертв геноциду та їхніх нащадків мають знати. Ніхто не забутий і ніщо не забуте».
На початку представлення історії вшанування пам'яті жертв Великого Голоду 1932—1933 років, мабуть, потрібно бодай трохи ознайомитися не тільки з Конвенцією ООН щодо Геноциду, а й її скерування тими, хто оформлював її мовно. Як уже згадувалося, Конвенція ООН щодо Геноциду, без сумніву, мала на увазі Великий Голод 1932—1933 рр. Доказом того було поширення окреслення на час миру, а не тільки війни, а також оцінка Великого Голоду автором самого терміна «Геноцид» Рафаеля Лемкіна. На цю тему можна наводити різні джерела, але, напевно, найяскравіше окреслення Великого Голоду 1932— 1933 рр. Лемкіним з'явилося в його промові у 1953 році. Він почав свій виступ словами українського поета Володимира Сосюри («Любіть Україну») та назвав свій виступ «Совєтський Геноцид в Україні». Пропоную деякі уривки з виступу:
«Про що я хочу говорити — це, мабуть, класичний приклад совєтського геноциду, його найдовшої і найширшої експерементації в русифікації — знищення української нації... Нація завелика, щоб її знищити зовсім ефективно, одначе її провідництво релігійне, інтелектуальне, політичне, її вибрані та оформлюючі частини, є відносно малими, і їх легко елімінувати, і тому на ці групи зокрема впала повна сила совєтської сокири з її традиційним знаряддям масового вбивства, депортацій та насильнього затруднення, заслання та виморення голодом... У 1920-му, 1926-му та знову в 1930— 1933 роках учителів, письменників, митців, мислителів, політичних провідників ліквідовували, ув'язнювали чи депортували... Разом із цим нападом на інтелігенцію впроваджено офензиву проти церков, священиків та ієрархії — проти «душі» України. Між 1926-м та 1932-м роками Українську Автокефальну Право славну Церкву, її Митрополита Липківського та 10 000 кліру ліквідовано... Третя частина совєтського плану була скерована на фермерів, велику масу незалежних селян, які були носіями традицій, фольклору та музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, котру використали проти цього тіла, є, мабуть, найжорстокіша — голодна смерть. Між 1932-м та 1933-м роками 5 000 000 українців загинуло голодною смертю... Були намагання витлумачити цей апогей совєтської жорстокості як економічну політику, пов'язану з колективізацією земель пшениці та ліквідації куркулів, незалежних фермерів, що, мовляв, було необхідним. Фактом є, одначе, що великих фермерів в Україні було мало... Совєтський політик Косіор заявив у газеті «Ізвестія» 2 грудня 1933 року: «Український націоналізм — це наша головна небезпека », і, власне, щоб елімінувати той націоналізм, щоби влаштувати страшну однорідність совєтської держави, українські селяни стали жертвами... Це не просто справа масового вбивства. Це справа геноциду, знищення не лише людей, а цілої культури і нації...».
19 вересня 2003 року перша делегація СКУ при ООН одержала акредитацію при ООН у Нью-Йорку та у Відні. Того самого дня делегація СКУ відвідала Постійне представництво України при ООН у Нью-Йорку, де зустрілася з Послом України Валерієм Кучинським та його штабом для того, щоб краще запізнатися, але головне, щоб обговорити спільне з Постійним представництвом відзначення 70-ї річниці Голодомору на форумі ООН.
З листопада 2003 року у Постійному представництві України в ООН відбулася пресова конференція про Голодомор, у якій брали участь також представники СКУ.
7 листопада 2003 року Валерій Кучинський, Постійний представник України в ООН, направив супровідного листа до Генерального Секретаря ООН із проханням включити як додаток до документів Генеральної Асамблеї ООН долучену заяву делегацій Азербайджану, Бангладеш, Білорусі, Беніну, Боснії та Герцеговини, Канади, Грузії, Гватемали, Ямайки, Казахстану, Монголії, Пакистану, Катару, Молдови, Росії, Саудівської Аравії, Судану, Сирії, Таджикистану, України, Об'єднаних Арабських Еміратів, США та ін. з нагоди 70-ї річниці Великого Голоду 1932 — 1933 в Україні (Голодомору). У тексті подано кількість жертв від 7 до 10 мільйонів, ужито слово Голодомор та слова «національна трагедія українського народу». Вшановано також «пам'ять мільйонів росіян, казахів і представників інших національностей, які загинули з голоду в регіоні річки Волги, Північного Кавказу, Казахстану та в інших частинах Совєтського Союзу внаслідок громадянської війни та насильної колективізації».
10 листопада 2003 року СКУ спільно з єдиною іншою українською неурядовою організацією, що мала статус консультанта в ООН, Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій (СФУЖО дістала спеціальний консультативний статус при ЕКОСОР в ООН у 1993 році та приблизно в той самий час акредитацію від БПІ) видав заяву англійською мовою під заголовком «Заява підтримки вшанування пам'яті жертв Великого Голоду 1932— 1933 років в Україні». Цей «Стейтмент» був направлений в першу чергу до Генерального Секретаря ООН Кофі Аннана, а згодом — до всіх державних місій при ООН.
У заяві згадувався виступ 2 грудня 1998 року Постійного представника України при ООН на пленарних нарадах 53-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, коли відзначалася 50-та річниця Конвенції геноциду:
«Минулого місяця Україна відзначала одну з найтрагічніших сторінок своєї історії, 65-ту річницю штучно влаштованого голоду 1932 — 33 років, коли українська нація стала об'єктом свідомого та навмисного геноциду, влаштованого совєтським режимом».
У заяві також згадувався виступ Постійного представника України від 14 квітня 2000 року на нарадах Ради Безпеки ООН, коли обговорювалася ситуація у Руанді:
«Для України геноцид — це не тільки термін. Ми пережили тяжкі часи у нашій історії: лишень у цьому столітті пережили неймовірну трагедію, коли понад 7 мільйонів людей було знищено впродовж двох років добре підготованим голодом. Ці події відбулися у нашій країні, яку колись називали житницею Європи».
Цю заяву також згадав у виступі Президент Україні Леонід Кучма на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 24 вересня 2003 року, коли сказав:
«70 років тому тоталітарний совєтський режим влаштував штучний голод в Україні, який знищив 7—10 мільйонів наших земляків. На жаль, тоді, в 1933 році, світ не відповів на нашу трагедію. Міжнародне товариство повірило цинічній пропаганді СРСР, який продавав хліб за кордоном, коли в Україні голод вбивав 17 людей на хвилину. З цієї трибуни звертаюся до вас вшанувати пам'ять тих, які загинули».
На кінець. У Заяві було звернення до урядів світового товариства націй та неурядових організацій при ООН визнати голод 1932 — 33 років в Україні геноцидом українського народу та вшанувати пам'ять 7—10 мільйонів, які загинули.
Тоді, коли перші два Президенти України серйозно сприяли тому, щоб в Україні, й так само на міжнародному форумі, справа Голодомору починала набувати серйозного розголосу, прихід на пост Президента України Віктора Ющенка пожвавив не тільки орієнтаційний процес в Україні, але дав поштовх до старань для визнання Голодомору геноцидом українського народу світовим товариством. Це відчувалося також на форумі ООН, бо Постійне представництво України надзвичайно активно працювало над цією справою.
У першому своєму виступі на Саміті голів держав з нагоди відкриття Генеральної Асамблеї ООН Президент Віктор Ющенко вже у вересні 2005 року наголосив на важливості теми Голодомору як геноциду:
«Ми зобов'язані не допустити в XXI столітті злочинів проти людства і людяності. Я звертаюся до вас від імені нації, що втратила у Голодоморі 10 мільйонів людей. У погоні за фальшивими вигодами уряди багатьох країн тоді відвели очі від геноциду, організованого, щоб знищити наш народ. Ми наполягаємо — світове співтовариство має сказати правду про цей злочин. Тільки так ми підтвердимо: байдужість більше ніколи не заохочуватиме злочинців. Високі ідеали ООН надихали українців у боротьбі за права людини, за її гідність, за незалежність своєї країни. Мирна перемога Помаранчевої революції відкрила Україні шлях до утвердження цих цінностей...».
Після цього виступу Президента України речники Місії України регулярно почали наголошувати на Голодоморі як акті геноциду у своїх виступах на ГА ООН та в різних комітетах.
На початку 2006 року українська громадська організація з осідком у Ліоні (Франція) «Україна 33», яка займається передусім ушануванням пам'яті жертв Голодомору, звернулася до СКУ з проханням допомогти відбити образливі зауваги професора Паризького державного Університету, яка є, до речі, відкритою комуністкою. Професор Лакруа-Різ написала, що факт Голодомору- геноциду 1932— 1933 років в Україні є німецько-польсько-ватиканською фабрикацією. Крім того, вона заявила, що Українська католицька церква є фашистською і нацистською. У зв'язку з цим українська громада Франції надіслала листи професору Лакруа-Різ, ректору університету та міністру освіти, однак відповіді не отримала. У цій справі 23 лютого 2006 року СКУ направив листа до Президента Франції. Лист СКУ був широко розповсюджений у комунікаційних мережах і потрапив також до комуністів у Франції, які зреагували листовно дуже гостро до Президента Франції, виливаючи бруд на українську громаду у Франції та, зокрема, на СКУ і його президента. СКУ скерував тоді другого листа-відповідь комуністам до Президента Франції. Це листування СКУ було направлене також до місій при ООН Франції та України. На жаль, відповіді від самого Президента Франції не було.
21 листопада 2006 року у штаб-квартирі ООН заходами Місії України відбулася конференція з участю персоналу ООН та наукового світу з нагоди 73-ї річниці Голодомору.
2007 року виповнилася 60-та річниця великої трагедії нашого народу у Польщі — акції «Вісла». СКУ видав меморандум до Президента, прем'єра та голови Сейму Польщі, вимагаючи осудження цієї насильної шовіністичної операції комуністичної Польської держави та ліквідації нині наслідків акції «Вісла». Лист СКУ був скерований також до Голови Ради Європи, Голови Європейського Союзу, голови Організації Безпеки та Співробітництва в Європі та до Генерального Секретаря ООН. СКУ не одержав відповіді на Меморандум від польських чиновників, але викликав великий резонанс серед польської та української спільноти у Польщі.
Вже на початку 2007 року розпочалася підготовка до відзначення 75-ї річниці Голодомору та перепровадження на Генеральній Асамблеї ООН резолюції, яка б визнала Голодомор геноцидом. Ця підготовка відбувалася у порозумінні та тісній співпраці з Місією України в ООН, а особливо її головою, від квітня 2007 року — Постійним представником, Юрієм Сергеєвим.
У цьому напрямі відбувалися також зустрічі з парламентаріями різних країн для узгодження підтримки їхніми державами такої резолюції. На початку 2008 року почалася конкретна підготовка до відзначення 75-річчя Голодомору. Через неурядовий відділ ЕКОСОР при ООН СКУ намагався використати список адрес цього відділу, щоб поширити інформацію про Голодомор. СКУ писав і телефонував до голови та заступника відділу, але без успіху. Урешті, 28 жовтня 2008-го було видано Заяву СКУ про Голодомор та розіслано до усіх (понад 190) постійних представництв держав-членів ООН.
У Заяві СКУ мовилося:
«Конвенція (геноциду) кодифікувала те, що вважалося злочинним до того часу, зокрема Вірменський Геноцид 1915 року, Український Голод-Геноцид 1932 — 33 років та Єврейський Голокост під час Другої світової війни. Нині Конвенція накладає юридичний обов'язок на держави-члени ООН, а ще важливіше — Конвенція є моральним імперативом для людства, що репрезентоване у цій шанованій інституції. Ми звертаємося до держав-членів ООН та всіх філіалів ООН піти шляхом свого спільного сумління, а також обов'язку відповідно до Конвенції, та пам'ятати 7—10 мільйонів жертв Великого Голоду 1932 — 33 років (Голодомор) з нагоди цих 75-літніх роковин».
28 жовтня 2008 року головний представник СКУ при ООН на прохання Місії України брав участь у пресовій конференції в ООН Постійного представництва Російської Федерації, на якій виступав Постійний представник Росії Віталій Чуркін. Фактична мета цієї конференції з боку РФ була поінформувати пресу ООН про те, що РФ вдалося відкинути старання України включити вшанування жертв Голодомору в програму 63-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Представникові СКУ вдалося поставити послові РФ два запитання, поки його не було зупинено. Він заперечив ствердження посла, що це не була трагедія тільки українського народу, а тим більше геноцид. На жаль, після другого запитання представника СКУ зупинили і його оточила охорона Постійного представництва РФ, викликаючи речників пресового залу ООН. Почалися лайки та погрози позбавити мандата СКУ при ООН, оскільки неурядові організації не мають права ставити запитання на пресовій конференції. Тоді посол Чуркін великодушно попросив залишити представника СКУ та подав свою пропагандистську відповідь. Після закінчення конференції деякі представники преси підходили до представника СКУ із запитаннями, але шеф персоналу прес-центру ООН попросив представника СКУ покинути залу.
24 листопада 2008 року у фойє приміщення ООН у Нью-Йорку з нагоди вшанування 75-річчя Голодомору відбулася виставка, яка була організована Постійним представництвом України при ООН за допомогою діаспорних організацій та за участю представників різних місій.
25 листопада 2008 року в приміщеннях ООН у Нью- Йорку заходами Місії України та СКУ відбулася траурна конференція з нагоди вшанування 75-ї річниці Голодомору. У конференції взяли участь дипломати різних місій при ООН та представники української громади. На конференції виступали: Постійний представник України при ООН, головний представник СКУ при ООН та свідки Голодомору. Мистецька програма включала уривки з опери про Голодомор «Червона земля-Голод» і демонстрацію документальної стрічки «Жнива розпачу». Було зачитано листи співчуття від голів держав світу, звернення, зокрема від Президента України та Президента США.
У зверненні Президента США Джорджа Буша, яке вперше було оприлюднено в Соборі Святого Патрика (Нью-Йорк) 15 листопада 2008 року, зазначено:
«Я шлю привітання всім, хто вшановує 75-ті роковини Українського Голоду. З цієї нагоди я долучаюся до всіх американців, які згадують цей злочин проти людства.
Понад сім десятиріч тому мільйони невинних українців загинули голодною смертю, коли сталінський режим навмисно спричинив жахливий голод. Ця трагічна подія є нагодою застановитися над цими страшними подіями, пригадати людей, які загинули та підкреслити наше зобов'язання поборювати тиранію.
Нині люди України є вільними, і вони допомагають ширити свободу у світі. США є гордими назвати Україну нашим другом, і ми будемо надалі солідарні з її людьми. Я ціную всіх, хто вшановує пам'ять жертв Українського Голоду. Через ваші зусилля ви нагадуєте всім нам про здатність добра перемогти темряву зла. Нехай Господь благословить вас усіх».
У зверненні Президента України Віктора Ющенка до світового українства та міжнародної спільноти від 17 листопада 2008 року, зокрема, зазначалося:
«Звертаюсь до вас у зв'язку з 75-ю річницею найтра- гічнішої події в історії українського народу — Голодомору 1932— 1933 років.
Правда про злочин геноциду, свідомо скоєний сталінським режимом на благодатній українській землі, десятиліттями намагалася пробити собі дорогу.
Хочу низько вклонитися всім, хто не мовчав у ті роки, коли страх скував підрадянську Україну, коли світ волів залишатися в благодушному невіданні про один із найстрашніших злочинів проти людства.
Лише звільнившись від пут комуністичного тоталітаризму, незалежна Україна змогла на повний голос заявити про замах на життя цілого народу, здійснений в далекі 30-ті роки минулого століття.
Нині правда про Голодомор стає надбанням широкої світової громадськості. Її вже не замовчати. Морок сталінської ночі 1932— 1933 років нарешті розвіюється.
Голодомор уже визнаний злочином і засуджений багатьма державами та міжнародними організаціями, регіональними урядами та парламентами, муніципальними радами по всьому світу.
Глибока шана і вдячність за гуманізм і солідарність з мільйонами невинних жертв геноциду.
Міжнародна підтримка утверджує нашу віру в те, що історична справедливість буде відновлена, зміцнює нашу волю добиватися її в усій повноті.
Світове співтовариство має усвідомити, що запобігти злочинам проти людства у майбутньому не вдасться, доки не будуть засуджені злочини минулого.
Ми не говоримо про те, що світ міг би вчинити 75 років тому, якби знав усю правду. Ми говоримо про те, що він має зробити нині на знак шани до загиблих і до тих, кому вдалося вижити у пеклі Голодомору.
22 листопада в Києві мільйони свічок, запалених українцями в пам'ять про замордованих голодом співвітчизників, зіллються з полум'ям «Незгасимої свічки», яка пройшла через 33 держави світу та всю Україну, увібравши в себе вогонь сердець щирих людей різних країн і народів.
Закликаю всіх, кому не байдужі милосердя, співчуття і справедливість, хто прагне перемоги добра над злом, запалити свою свічку пам'яті й разом з нами вшанувати пам'ять жертв Голодомору.
Україна пам'ятає! Світ визнає!»
Роком пізніше, у 76-ту річницю трагедії, 18 листопада 2009 року спільно з Постійним представництвом України у приміщенні ООН було влаштовано траурну конференцію про Голодомор під заголовком «Пам'ятаймо дітей Голодомору». Конференція була надзвичайно емоційна та чисельна, з участю багатьох представників постійних представництв різних країн при ООН. Зокрема зворушливими були читання листів співчуття, а також спогадів свідків Голодомору та мистецькі виступи дітей з української діаспори.
Прихід до влади Віктора Януковича у лютому 2010 року позначився негативно на закордонній політиці України, яку очолив тоді Костянтин Грищенко. Цей про- російський поворот у політиці відбувся насамперед за рахунок гуманітарних питань. Заява Президента Януковича у Страсбурзі у квітні 2010 року про те, що Голодомор не був геноцидом українського народу, була дорученням кадрам Міністерства закордонних справ не робити кроків, які дратували б Росію. Ті дипломати України, котрі залишилися на своїх постах, зробили це коштом власних переконань, а часом і своєї свободи.
14 квітня 2010 року представник СКУ мав зустріч із Постійним представником України при ООН на тему підготовки при ООН конференції вшанування пам'яті жертв репресій в СРСР, що було намічено на 18 травня 2010 р., тобто щоб не відходило далеко від дати подібного відзначення в Україні, започаткованого 14 травня 2004 року на Биківнянських могилах та встановленого пізніше Президентом України Віктором Ющенком як щорічне вшанування пам'яті репресованих. Одначе опісля з нез'ясованих причин, хоча можна припускати, що дотримуючись лінії Януковича не дражнити Росію, Постійний представник України Юрій Сергеєв запропонував відбути цей захід не в ООН, а в Українському Музеї в Нью-Йорку. На думку представника СКУ, не було сенсу проводити такий захід лише в українському середовищі, проповідуючи до української публіки. Захід не відбувся.
Ця зустріч Постійного представника України Ю. Сергеєва та речника СКУ, хоча закінчилася приязно, була переломною у відносинах між двома структурами, які колись дуже тісно співпрацювали. Представники СКУ зрозуміли, що в Україні прийшла до влади проросійськи орієнтована сила, яка має на меті стримувати будь-які щирі національні українські заходи на міжнародних форумах.
20 квітня 2010 року головний представник СКУ брав участь у конференції про кримських татар, влаштованій неурядовою організацією при ООН (Світовим Конгресом кримських татар та Американською асоціацією кримських турків) у бічному приміщенні ООН. Конференція відбувалася як окремий захід під час 9-ї сесії Перманентного форуму ООН про справи автохтонів під назвою «Кримськотатарський рух до самовизначення». Організував конференцію формально Меджліс кримсько-татарського народу. Там були присутні також представники РФ і України. Головний представник СКУ порушив питання примусового переселення татар з Криму 1944 року та штучного поселення в Криму росіян, що дало високу їх концентрацію в Криму, яка існує по сьогоднішній день. Речник СКУ вказав, що ця трагедія, заподіяна кримським татарам Москвою, використовується російськими шовіністами навіть нині зухвалими претензіями на Крим як мовляв, етнічну територію росіян. Представник РФГ який був на конференції, промовчав щодо цієї зауваги представника СКУ.
Через прихід до влади Віктора Януковича та його проросійську політику 2010 рік позначився, зокрема, заходами з боку СКУ для проведення при ООН у Нью-Йорку двох конференцій: однієї на тему Голодомору як геноциду, а другої на тему нинішньої ситуації з людськими правами у колишніх радянських республіках і країнах- сателітах. Одначе конференція про людські права не відбулася взагалі, а про Голодомор відбулася заходами Постійного представника України при ООН, але без активної чи впливової участі СКУ.
Заходи щодо проведення обох конференцій здійснювалися паралельно. Фактично конференція про людські права була узгоджена з Бюро неурядових організацій ЕКОСОР ще в червні 2010 року і призначена на 7 грудня 2010 року. У вересні 2010 року представники СКУ звернулися, щоб зарезервувати конференційну залу в самому ООН у Нью-Йорку для відзначення річниці Голодомору. Рівночасно представники СКУ попросили на два дні перенести конференцію про права людини, тобто на п'ятницю, 9 грудня 2010 року, щоб це відбулося ближче до Дня прав людини, який відзначається міжнародною громадськістю 10 грудня, в день, коли 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини.
Тривалий час не можна було одержати конкретного запевнення від адміністративного персоналу Бюро неурядових організацій ЕКОСОР. Врешті, представники СКУ для конкретного вирішення справи звернулися особисто до керівництва цього управління. Тут потрібно завважити, що, за іронією обставин, Бюро на той час очолював росіянин (Андрей Абрамов), який ніяк не відповідав на звернення СКУ. Зрештою, з СКУ сконтактувався заступник Абрамова, який незабаром відповів негативно — зазначаючи, що ЕКОСОР такими конференціями не займається. Головний представник СКУ вказав на установчі документи ЕКОСОР, де записано серед завдань інституції: «заохочувати загальну пошану до людських прав і основних свобод». Заступник очільника Бюро відповів, що це не дає мандата організувати конференцію в справі людських прав. Тоді відповідні текст зі Статуту ООН та положення про завдання ЕКОСОР були направлені до пана Абрамова. Але — знову без його реакції.
Представники СКУ звернулися до самого голови ЕКОСОР, яким був у той час Постійний представник Малайзії при ООН. Він не задовольнив прохання, але порадив звернутися до Верховного комісара з прав людини при ООН (у Женеві) або до постійного представництва якоїсь країни. Це було зроблено. Відповіді від Верховного комісара не було отримано. Постійний представник України відмовив у заході про стан дотримання людських прав, але повідомив, що Місія України влаштовуватиме відзначення річниці Голодомору.
З грудня 2010 року представники СКУ взяли участь у ролі спостерігачів у конференції, яку влаштувало Постійне представництво України спільно зі СФУЖО і двома іншими організаціями, під назвою «Харчова безпека для всіх поколінь. Уроки минулого: пам'ятаймо тих, хто загинув під час Голодомору в Україні 1932 — 33 років, та жертв усіх штучних голодів XX і XXI століть». Захід відбувся, щоправда, в аполітичному ключі, хоча голова СФУЖО, яка виступала на конференції, охарактеризувала Голодомор як геноцид.
Роком пізніше, 29 листопада 2011-го, у приміщеннях ООН відбулася ще менш політична конференція під назвою «Запобігання харчовій несталості», яку разом з іншими структурами влаштувало Постійне представництво України в ООН і на якій було обговорено також трагедію Голодомору як історичний приклад харчової несталості.
Натомість 8 грудня 2011 року головний представник СКУ виступав на конференції ООН «63 роки по тому: важливість Конвенції запобігання Геноциду сьогодні», яку влаштовувало Бюро Публічної Інформації при ООН. Подаю короткий уривок з виступу:
«У 1932— 1933 роках був голод у СРСР. Двадцять років по тому Рафаель Лемкін, польський американсько-єврейський юрист, один з авторів Конвенції, запропонував такі зауваження до неї у статті, яку він назвав "Радянський геноцид в Україні": "Те, про що я хочу говорити, є, мабуть, класичний приклад радянського геноциду... знищення української нації... Третій напрям радянського плану був скерований на фермерів, велику масу незалежних селян, які є носіями традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, використана проти цього прошарку, певно, є найстрашніша з усіх — голод. Між 1932 і 1933 роками померли від голоду 5 000 000 українців".
Для того щоб краще зрозуміти масштабність цього геноциду, зауважте, що, згідно з радянським переписом 1926 року, в СРСР був 31 мільйон українців. Перепис 1937 р., як нещодавно з'ясувалося, фіксує лише 26 мільйонів. Отже, 5 мільйонів зниження за 11 років. Інші групи населення в СРСР зросли на 17% за той самий період. Якби українству дозволили зростати, то його мало би бути в 1937 році 36 мільйонів. Різниця становить 10 мільйонів, враховуючи ненароджених дітей постраждалих. Отже, 7—10 мільйонів є достатньо виваженою цифрою. Кількість росіян за цей період зросла на 23%. Щоб краще зрозуміти огидність цього радянського злочину, зауважте, що серед жертв було близько 3 мільйонів дітей».
З грудня 2012 р. неурядова організація при ООН «Світова Передача Інформацій» спільно з Місією України влаштували конференцію під назвою «Творення сталості» з підтемами «Стала ядерна енергія», «Комунікації сталого розвитку» та «Забезпечення харчів і сталості: пам'ятаючи Голодомор». Отже, з геноциду Голодомор перейшов до проблеми сталості.
