Єжи Топольський. Як ми пишемо та розуміємо історію. Таємниці історичної нарації.
- Деталі
- Опубліковано: Неділя, 24 листопада 2013, 00:03
- Перегляди: 46
Єжи Топольський. Як ми пишемо і розуміємо історію. Таємниці історичної нарації / Пер. з польськ. Надії Гончаренко, наук. ред. Юрія Волошина. Київ: «К.І.С.», 2012. 400 с.
Передмова наукового редактора
Протягом останніх двадцяти років в українській історіографії відбуваються зміни, що засвідчують, хоча й повільне, але неухильне засвоєння нею надбань сучасної гуманітаристики. Щоправда, цей поступ відбувається доволі болісно й, очевидно, не так швидко, як це бачилось на початку 1990-х років. Як не прикро констатувати, але твердження, що «українська історична наука останнім часом розвивається в руслі відповідних європейських і світових тенденцій» звучить, на мою думку, аж надто оптимістично. Особливо в ситуації коли, за влучним спостереженням Володимира Склокіна, значна частина українських істориків «пишуть свої праці так, ніби західної гуманітаристики з її дискусіями та теоріями в принципі не існує». Ситуація ускладнюється тим, що в Україні не відбулося докорінних змін у системі професійної підготовки істориків. Хоча, з іншого боку, утворюються паралельні інтелектуальні простори, в межах яких відбувається засвоєння сучасних ідей. Тому можемо зазначити, що сучасна українська історична наука, нехай із запізненням, але намагається реагувати на світові тенденції і з кожним роком ця реакція стає дедалі жвавішою.
Польська історіографія стала для українських науковців певним медіатором здобутків сучасного історіописання і його засвоєння на теренах Центрально-Східної Європи. При чому це стосується не лише дослідження спільних історичних проблем, але й такої складної ділянки історичної науки як методологія історії й теорія історіографії. Очевидно, не буде перебільшенням стверджувати, що чільне становище в розробленні цієї проблематики в Польщі належить Познанській методологічній школі. Нинішній рік став по своєму знаковим в сенсі ознайомлення ширшого кола українських істориків з її доробком, оскільки в українському перекладі вже видано праці відразу двох найвидатніших представників цього широко відомого у світі напрямку польської історіографії — Войцеха Вжосека та Еви Доманської.
Книжка, що її ми пропонуємо українському читачеві, належить одному із засновників цієї школи, професору Єжи Топольському (1928— 1998), який став співтворцем методології історії на світовому рівні, вчителем та натхненником обох названих вище дослідників. Упродовж своєї академічної кар’єри він опублікував три важливі для становлення методології історії як окремої дисципліни роботи: «Методологія історії» (1968), «Теорія історичного знання» (1983) та «Як ми пишемо і розуміємо історію» (1996).
Кожна з цих праць відповідає певному етапові становлення дисципліни і теоретичної еволюції самого вченого. Остання, що її переклад ми пропонуємо увазі українського читача, — це своєрідна відповідь дослідника на виклик лінгвістичного повороту та постмодерністської філософії історії в цілому.
Оскільки в Україні рефлексія над історією історіографії та методологією історії відбувається з деяким запізненням, порівняно з іншими країнами Центрально-Східної Європи, а подальший розвиток української історіографії неможливий без обговорення проблем, сформульованих у рамках постмодерністського підходу (пам’ять, ідентичність, статус жертви, ґендер, внутрішній колоніалізм тощо), публікація українською мовою саме цієї роботи всесвітньовідомого вченого видається нам вкрай важливою.
Український читач ознайомиться із глибокими та виваженими роздумами про те, як упродовж століть формувалися і мінялися уявлення про працю і завдання історика, його дослідження та здобуті ним знання. Питання, що їх сформулював Єжи Топольський, його відповіді та міркування ще довго залишатимуться актуальними і для польської, і для української історіографії.
Юрій Волошин, науковий редактор, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка.
