Сергій Єкельчик. Імперія пам'яті.
- Деталі
- Опубліковано: Вівторок, 11 лютого 2014, 21:20
- Перегляди: 26
Скачати книгу в PDF безкоштовно
До українського читача
Ця книжка, присвячена репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу, приходить до українського читача за сімнадцять років після розпаду СРСР. Здавалося б, підручники, романи, опери й картини 40-х та 50-х років безнадійно застаріли і навіть колись грізні викривальні постанови Центрального Комітету партії припали пилом або були скасовані. І все ж таки події, про які йдеться в книжці, мають безпосередній стосунок до сьогодення. Концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства, усталення яких тут проаналізовано, дотепер існують у сучасному політичному дискурсі. Ба більше, навіть затяті опоненти всього «совєтського» в сучасній Україні мають дещо спільне зі сталінськими ідеологами: вони тож вірять у націю як органічну спільноту, що існує об'єктивно. і добачають в історії «природним » лінійним розвиток нації на шляху до здобуття своєї державності! (тільки незалежної, а не «у формі Української PCP»), і хоча концепція «возз'єднання» України з Росією 1654 року нині великою мірою с компрометована, дачі живе іі процвітає поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української PCP протягом 1939-1945 років, - а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою.
Уявлення про сталінізм як переможну терористичну диктатуру, яка успішно контролювала кожен аспект суспільного життя, панувало в українській історіографії у перше посткомуністичне десятиріччя. Останнім часом у працях українських науковців подекуди з’являються паростки софістикованішого розуміння сталінського періоду. Отож нині слушний час видати цю книжку українською, бо в ній йдеться якраз про обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, про важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та про можливість «прочитання» публікою ідеологічно витриманих творів в українському патріотичному дусі.
Ця книжка вийшла англійською у видавництві Торонтського університету навесні 2004 року. Тоді ж таки казанський журнал «Аb Ішрегіо» попросив у мене частини двох розділів для перекладу й публікації їх яко статті російською мовою1. Одночасно співредактор журналу Ілья Ґєрасімов порадив мені подумати про переклад цілого тексту українською і навіть згадав «Критику» як можливого видавця. Я давно вже був уважним читачем часопису «Критика», але тоді ще не мав контактів із видавництвом. Тим приємніше було мені зустріти теплий товариський прийом у видавництві «Критика ». Григорій Грабович і Андрій Мокроусов охоче підтримали ідею перекладу, а Микола Климчук уміло заопікувався організаційним боком справи. Він же переклав другу половину тексту, тоді як над першою попрацювала Христина Чушак. Кінцевий продукт їхніх спільних зусиль приємно тішить якістю перекладу, надто з огляду на складну термінологію у дослідженні історичної пам’яті, яка часто не мала усталених українських відповідників. Ярина Цимбал уважно і вдумливо відредагувала текст, Тетяна Янковенко ретельно виконала коректуру, а Майя Притикіна, Ярослав Гаврилюк та Олександр Бойко зробили книжку такою симпатичною й ошатною. Усім цим людям - моя щира подяка. Реалізація ж цілого проекту стала можливою завдяки щедрій підтримці Українського наукового інституту Гарвардського університету.
При перекладі автор і видавництво зіткнулися з потребою перевірити геть усі цитати, бо зворотний переклад з англійської неминуче спотворив би їх звучання і зміст. Наталя Лаас перевірила більшість газетних та книжкових цитат, мені ж довелося розшукати серед своїх нотаток архівні виписки. Виправлено також окремі дрібні помилки, насамперед у датах. У кількох випадках додано імена й посади осіб, а також назви населених пунктів, опущені в англійському тексті як неважливі. З’явилося кілька подробиць, які нічого не кажуть англійському читачеві, але будуть цікавими для української авдиторії: про Сталінову улюблену українську пісню, про повідомлення МДБ щодо Львівського історичного музею, про долю рукопису книжки Миколи Петровського «Возз’єднання українського народу в єдиній українській радянській державі» тощо. Загалом ці уточнення й доповнення склали п’ять нових позицій у списку використаних архівних справ наприкінці книжки. Натомість знято пояснення, не потрібні українському читачеві, передусім щодо певних мовних аспектів та про загальновідомих українських і російських діячів.
Автор і видавництво вирішили не доповнювати текст обговоренням новіших праць українських науковців, які дотичні до теми, але не були згадані в англійському виданні і не змінюють авторських інтерпретацій. Це насамперед цінні студії Владислава Гриневича, Олександра Рубльова, Оксани Юркової, Наталі Юсової, а також кілька ювілейних видань 2006 року до 70-річчя Інституту історією України Національної академії наук України. Позаяк ця установа - один з об’єктів мого дослідження, не можу не згадати з вдячністю, що інститут був моїм працедавцем у 1989-1993 та 1994-1995 рр. Хоча в ті часи я займався історієї XIX століття під керівництвом нині покійного Віталія Сарбея, сама атмосфера гарячкового «заповнення білих плям» в історії не дозволяла ігнорувати нові відомості про сталінську добу. Тепло згадую загальну підтримку і пораду з боку Валерія Смолія та Володимира Репринцева, а також (уже під час пізніших приїздів до Києва) змістовні бесіди про радянську історію зі Станіславом Кульчицьким, Олександром Рубльовим, Оксаною Юрковою. Владислав Гриневич, із яким ми колись познайомилися на інститутському суботнику, а тепер бачимося головно на закордонних конференціях, завжди був цікавим і корисним співрозмовником (нині він працює в іншій установі НАНУ). Олександр Рубльов ласкаво подарував мені збірник документів «У лещатах тоталітаризму», не раз використаний у цій книжці. Серед позаінститутських колег в Україні слід згадати Юрія Шаповала, котрий щедро ділився зі мною книжками й інформацією про сталінські часи.
Виносячи цю працю на суд українського читача, не можу не завважити певної іронії в тому, що вона була написана англійською і перекладена на українську, а не навпаки, хоча писати українською мені було б легше. Якщо читач раптом натрапить на якийсь абзац, що в ньому чогось таки намудрували, це в жодному разі не провина перекладачів чи автора - в усьому винна глобалізація гуманітарних і суспільних наук.
Киевская Русь и Малороссия в ХІХ веке. — К., 2012
