Виникнення та розвиток Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.)
- Деталі
- Категорія: Губарев В. K. Історія України: Універсальний довідник школяра і студента. — Донецьк, 2009.
- Перегляди: 160
Виникнення та розвиток Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.)
НОРМАНСЬКА (ВАРЯЗЬКА) ТЕОРІЯ
Історично першою теорією, що пояснює феномен виникнення держави в східних слов’ян, була так звана норманська теорія. Її «хресними батьками» були німецькі вчені Г. 3. Байєр (1694-1738 рр.) і Г. Ф. Міллер (1705-1783 рр.), які стверджували, що Давньоруську державу заснували вихідці зі Скандинавії — нормани, яких на Русі називали варягами. При цьому вчені посилалися на дані найдавнішого руського літопису — «Повісті временннх літ» (далі — ПВЛ) ченця Нестора, в якій під 862 р. дійсно вміщений міф про запрошення варягів у землі чуді, словен, кривичів і весі. Від варягів, згідно з ПВЛ, утворилася також назваРусь.
«Пішли вони (чудь, словене, кривичі й весь) за море до варягів, до русі, — повідомляє Нестор-літописець. — Тому що так іменували тих варягів — русь... Мовили русі чудь, словене, кривичі й весь: «Земля наша Велика й щедра, а ладу в ній немає. Ідіть-но княжити й володіти нами».
І вибралися три брати з родами своїми, й із собою усю взяли русь. І прийшли вони спершу до словенів, і поставили місто Ладогу. І сів у Ладозі найстарший Рюрик, а другий, Сияеус, — на Білому озері, а третій, Трувор, — в Ізборську. І від тих варягів дістала назву Руська земля».
Потім літописець знайомить нас з генеалогічною легендою про спадкоємців Рюрика. Після смерті «батька-засновника», говорить він, влада.перейшла до його родича Олега, який 882 р. обманом захопив Київ і об’єднав північну й південну Русь в одну державу рі столицею в Києві.
Коли Олег «прийняв смерть від коня свого» (912 р.), князем став Ігор, названий літописцем сином Рюрика. А коли Ігор був убитий древлянами (945 р.), правити стала його вдова Ольга. Як бачимо, усі перші правителі Русі носять варязькі імена.
Серед провідних українських істориків «старої школи» на позиціях норманізму твердо стояв Д. Дорошенко. На його думку, прибульці-варяги відіграли «роль в’язі, роль цементу», які скріпили в одне ціле розрізнені руські племена, що об’єднало їх «в одну політичну систему, в одну державу».
СЛОВ'ЯНСЬКА (АВТОХТОННА) ТЕОРІЯ
Відомі українські історики М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій дотримувалися слов’янської теорії походження Русі й стояли на позиціях антинорманізму. Родоначальником слов’янської (або автохтонної, антинорманської) теорії походження Давньоруської держави був російський учений М. Ломоносов (1711-1762 рр.). У варязькій версії він побачив натяк на невповноцінність слов’ян, на їхню нездатність самостійно організувати на своїх землях державу.
На думку академіка Б. Рибакова, норманізм виник тоді, «коли й німецька, й російська науки знаходилися ще в дитячому стані, коли в істориків були досить туманніуявлення про складний багатовіковий процес народження державності. Ні система слов’янського господарства, ні тривала еволюція соціальних відносин не були відомі вченим. «Експорт» державності з іншої країни, здійснений двома-трьома войовничими загонами, здавався тоді природною формою народження держави».
У «Повісті временних літ» процес народження держави стиснутий до декількох десятиліть IX ст., а тисячоріччя створення передумов такого народження вмістилося в термін життя одного героя — фундатора держави. Пояснюється це міфологічним мисленням літописця і середньовічною звичкою заміняти ціле його частиною, його символом (наприклад, у малюнках місто підмінювалося зображенням однієї вежі, а військо — одним вершником). Держава, у цьому випадку, була підмінена символічною особистістю князя Олега.
КОМПРОМІСНА (СЛОВ'ЯНО-ВАРЯЗЬКА) ТЕОРІЯ
Одним із перших спробу пов’язати норманську теорію з уявленнями антинорманістів про місцеві, слов’янські корені Давньоруської держави здійсйив відомий російський історик В. Ключевський. Найбільш ранньою місцевою політичною формою, що утворилася на Русі приблизно в середині IX ст., він вважав «городову область, тобто торговельний округ, керований укріпленим містом, що разом із тим служив і промисловим (ремісничим) осередком для цього округу». Другою місцевою політичною формою, на його думку, стали «варязькі князівства». З об’єднання князівств і городових областей, що'зберегли самостійність, вийшла третя політична форма — велике князівство Київське, що зробилося «зерном того союзу слов’янських і сусідніх із ними фінських племен, яке можна визнати первісною формою Руської держави».
Такої компромісної точки зору дотримувалися також українські історики О. Єфименко та І. Крип’якевич.
АСКОЛЬД Р† ДІР
Аскольд (Оскольд) і Дір — київські князі другої половини IX ст. За одними даними, вони були нащадками князя Кия, за інтими — дружинниками Рюрика. 860 р. вони очолювали київську дружину під час походу на Константинополь (у період правління імператора Михайла III).
У багатьох джерелах згадується про хрещення Аскольда й Діра, а також частини населення Київської держави.
Є відомості, що Аскольд і Дір вели боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів і древлян. За даними «Повісті временних літ», обидва князі були убиті близько 882 р. у Києві Олегом, що обвинуватив їх в узурпації влади. Якщо вірити легенді, Аскольд був похований на Угорській горі («Аскольдова могила»), а Дір — за церквою Орини (Ірини) у Києві.
КНЯЗЬ ОЛЕГ
Олег (рік народження невідомий — помер, згідно з Лаврентіївським літописом, у 912 р., з Новгородським першим літописом — у 922 р.) — проводир варягів, київський князь. З 879 р. княжив у Новгороді, де, за літописними даними, був вихователем і правителем-регентом при малолітньому синові Рюрика — Ігорі. 882 р. Олег разом з великою
дружиною підкорив Смоленськ і Любеч, а потім, убивши київських князів Аскольда й Діра, захопив і Київ. У 883-885 рр. Олег підкорив древлян, сіверян, радимичів та інші слов’янські племена. Успішно воював проти хозар. 911 р., якщо вірити «Повісті временних літ», здійснив вдалий похід проти Візантії. Взяв з візантійського імператора великий викуп (48 тис. гривень/золотом) і уклав2вересня 911 р. вигідний для Русі торговельний і політичний договір з Візантійською імперією. Цей договір складався з 15 статей і передбачав установлення дружніх зв’язків між обома державами і безмитну торгівлю з Візантією; руські купці мали право жити в пригороді Константинополя протягом 6 місяців; виходити в місто групами не більше 50 чоловік без зброї й у супроводі візантійеьких чиновників; русичі отримували право служити в імператорському війську; визначався порядок викупу полонених тощо.
РљРќРЇР—Р¬ ІГОР
Ігор, або Інгвар (рік народження невідомий — 945) — великий князь київський (913-945 рр.). Як пишеться у «Повісті временних літ», він був нащадком Рюрика (сином або онуком) і з цієї причини може вважатися засновником династії Рюриковичів. Продовжував політику свого попередника князя Олега, спрямовану на зміцнення Київської держави. Підкорив племена древлян, уличів та інших, що відокремилися від Києва на початку його князювання.
За Ігоря відбулися перші напади на Русь печенігів (у 915 і 920 рр.), з якими була укладена мирна угода. 941 р. Ігор здійснив похід проти Візантії, під час якого флот русів був знищений за допомогою так званого «грецького вогню». 944 р. відбувся другий похід Ігоря на Візантійську імперію, що завершився укладанням 945 р. договору між Київською державою та Візантією. За умовами договору київський князь зобов’язався не нападати на володіння Візантії в Криму (Корсунь); не тримати військових гарнізонів у гирлі Дніпра; Русь і Візантійська імперія зобов’язувалися надавати одна одній у разі потреби військову допомогу; обговорювалися правила торгівлі й обміну посольствами тощо.
На думку деяких українських істориків, 913 р. і 943 р. Ігор здійснив два походи на Кавказ, що дозволили київським купцям торгувати на Сході. Загинув під час повстання древлян 945 р.
КНЯГ�НЯ ОЛЬГА
Ольга (християнське ім’я — Олена; рік народження невідомий -969) - велика княгиня київська (945-957 рр.), дружина князя Ігоря. Керувала Київською державою в пору неповноліття свого сина Святослава Ігоревича. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, які під час повстання 945 р. вбили її чоловіка, князя Ігоря. Підтримувала політичні й торговельні зв’язки з Візантією. 957 р. їздила до Константинополя, де прийняла християнство (за іншими даними, це трапилося 955 р. у Києві). Ольга налагодила політичні зв’язки з німецьким королем Оттоном І. Переконала Святослава не здійснювати після її смерті язичеської тризни. Канонізована православною церквою.
КНЯЗЬ СВЯТОСЛАВ
Святослав Ігоревич (Хоробрий; близько 939 -972) — великий князь київський (945-972 рр.) полководець. Син князя Ігоря й княгині Ольги. За Святослава державою переважно керувала княгиня Ольга (до 969 р.), тому що він більшу частину часу проводив у воєнних походах.
Літописні дані свідчать, що самостійна військова діяльність Святослава почалася близько 964 р. У 964-966 рр. Святослав підкорив слов’янське плем’я в’ятичів, що проживало в басейні Оки, завдав поразки волзько-камським болгарам, а близько 965 р. розгромив Хозарський каганат і зруйнував його столицю м. Ітіль.
Вів війни на північному Кавказі, де захопив хозарську фортецю Семендер і переміг племена ясів і косогів. Установив владу Київської Русі на Таманському і Керченському півостровах (Тмутараканське князівство). 967 р. (за іншими даними — 968 р.) на пропозицію візантійського імператора Никофора Фоки Святослав почав воєнні дії в Болгарії, підкоривши майже всю територію цієї держави. Після смерті матері (969 р.) Святослав, прагнучи продовжити війну на Балканах, призначив своїх синів намісниками в окремих землях: Ярополка — у Києві, Олега — у древлянській землі, Володимира — у Новгороді. Після повернення в Болгарію Святослав 969 р. разом із болгарами й угорцями почав війну з візантійським імператором Іоанном І Цимисхієм. Після героїчної оборони Доростола (тепер м. Силістра, Болгарія) Святослав був змушений підписати в липні 971 р. з Візантією мирний договір, за яким відмовився від придунайських земель. Навесні 972 р., повертаючись до Києва, дружина Святослава потрапила в
засідку, організовану біля Дніпровських порогів печенігами, яких підмовили візантійці. У ході бою князь Святослав загинув. Печенізький хан Куря наказав виготовити з черепа Святослава чашу. Автор «Повісті временних літ» високо оцінював моральні якості князя, що, починаючи війну, попереджав своїх ворогів словами: «Йду на ви».
КНЯЗЬ ВОЛОД�М�РСВЯТОСЛАВ�Ч
Володимир Святославич (Володимир Великий; після хрещення — Василь; рік народження невідомий -1015) — великий князь київський (близько 980-1015 рр.; за іншими даними — 978- 1015 рр.), один із найвидатніших державних діячів Київської держави. Син Святослава Ігоревича. У 969-978 рр. княжив у Новгороді. 980 р., перемігши свого брата Ярополка, що був підступно вбитий найманця-ми-варягами, став великим князем у Києві.
Значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. 981 р. здійснив похід на Захід проти польських князів, що намагалися захопити землі Русі, і зайняв Перемишль і Червенські міста. При Володимирі до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. Володимир воював із в’ятичами (982 р.), ятвягами (983 р.), радимичами (984 р.), волзькими болгарами (985 р.) і хорватами (993 р.). Для захисту від кочівників (печенігів, чорних клобуків) побудував укріплену лінію з містами-фортецями на ріках Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі та Сулі. Завершив об’єднання всіх руських земель у складі Київської держави. Політичне об’єднання держави вимагало проведення релігійної реформи.
Здійснив невдалу спробу запровадити єдиний пантеон язичницьких богів і зробити обов’язковим поклоніння їм. Наприкінці 987 р. або на початку 988 р. хрестився. У 988-989 рр. увів християнство як державну релігію Київської Русі. Уведення християнства сприяло розвитку культури Русі, поширенню писемності, строренню перших шкіл і бібліотек. За Володимира Святославича територія Києва була розширена й захищена новими валами з кам’яними вежами, побудована Десятинна церква, князівський кам’яний палац. Володимир розвивав політичні, економічні й культурні зв’язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами. У відповідь на прохання візантійського імператора Василя II Болгаробійця допомогти придушити повстання полководця Фоки Варди в Малій Азії зажадав укласти союз Русі з Візантією і скріпити його шлюбом із дочкою імператора Анною. Коли ж війська русів придушили повстання, Василь II відмовився виконувати свої зобов’язання. У відповідь на це війська Володимира 989 р. зайняли місто Корсунь (Херсонес) у Криму, перерізали «хлібну артерію» Константинополя і змусили Візантію додержуватися умов договору. Діяльність Володимира сприяла розквіту Київської держави й зміцненню її міжнародного авторитету.
ХРЕЩЕННЯ РУСІ
Хрещеная Русі — введення в Давній Русі наприкінці X ст. християнства як державної релігії. Розкладання первіснообщинного ладу й виникнення класової держави підготували умови для зміни язичеської релігії, християнством. Уже в середині IX ст., через тісні зв’язки Русі з Візантією, християнство в його греко-православній формі поширилось серед панівного класу Русі. У X ст. християнами були чимало наближених князів Ігоря, а його дружина Ольга близько 955 р. прийняла християнство. Однак державною релігією воно стало лише у зв’язку з прийняттям християнства і масовим хрещенням слов’ян, проведеним у 988-989 рр. князем Володимиром Святославичем. З цього часу християнство активно поширювалося державою і церковною організацією.
Уведення християнства як єдиної державної ідеології сприяло формуванню єдиної території і зміцненню Давньоруської держави. Була створена централізована організація священнослужителів. Єдність цієї релігії з релігіями давніх країн Європи робила Давньоруську державу частиною світового християнського суспільства, зблизила Русь із Візантією. Руська церква стала частиною Константинопольської патріархії, і Візантія довгий час прагнула поставити Русь у залежність від себе.
Прийняття християнства призвело також до змін у культурі давньоруського суспільства і її збагачення. До XIII ст. розповсюдження християнської релігії обмежувалося в основному містами, дише після монголо-татарської навали християнство поширюється й на селі.
ЯРОСЛАВ МУДР�Й
Ярослав Мудрий (близько 978-02.02.1054) — видатний державний діяч і полководець Київської Русі, великий князь київський (1019-1054 рр.).
Син Володимира Святославича і полоцької князівни Рогніди Рогволодівни. За життя батька князював у Ростові, згодом — у Новгороді. 1014 р. відмовився виплачувати данину Києву, і тільки смерть Володимира Святославича запобігла війні.
Протягом 1015-1019 рр. Ярослав вів запеклу боротьбу за київський престол із братом Святополком Окаянним. 1019 р. остаточно розбив його війська в битві на річці Альті й став великим князем київським. Ярослав воював і з братом Мстиславом Володимировичем, що княжив у Тмутаракані (з 988 р.). 1024 р. Ярослав зазнав поразки, унаслідок якої змушений був передати Мстиславу Чернігівську та інші землі на схід від Дніпра (ці землі перейшли під владу Ярослава тільки в 1036 р., після смерті Мстислава). Період князювання Ярослава Мудрого позначений новим підйомом Київської держави.
У 1030-1031 рр. війська Ярослава й Мстислава Володимировича відвойовували Червенські міста, які 1018 р. захопив польський князь Болеслав І Хоробрий. 1031 р. Ярослав на відвойованих у Польщі землях заснував на річці Сян місто Ярослав, що став форпостом Київської держави на Заході. Здійснив ряд походів проти племен естів (1030 р.) і ятвягів (1038 р.). 1030 р. заснував біля Чудського озера м. Юріїв (нині Тарту). За Ярослава Мудрого для захисту кордонів від нападу кочівників була побудована нова оборонна лінія вздовж-річок Сули, Стугни, Росі, Трубежа. 1036 р. війська русів розгромили печенігів біля Києва. На честь перемоги в 1037 р. був закладений Софійський собор. 1043 р. великий князь організував похід під командуванням свого сина Володимира й воєводи Вишати на Візантію. .Русь підтримувала тісні стосунки з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією і скандинавськими країнами.
Міжнародне становище держави Ярослав закріпив сімейними зв’язками з багатьма європейськими правителями — сам Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Олафа — Інгігердою, а згодом — Анною, дочкою візантійського імператора; дочка Ярослава Єлизавета Ярославівна вийшла заміж за норвезького короля Гаральда Суворого, друга дочка — Анна Ярославівна — за французького короля Генріха II, третя дочка — Настасія — була дружи-' ною угорського короля Андрія І (Андраша І).
Ярослав приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни. При ньому був складений перший звід законів, так звана «Правда Ярослава», що складає найбільш давню частину «Руської правди».
У період правління Ярослава християнство остаточно затвердилося в Київській державі. 1039р. була заснована Київська митрополія, що підпорядковувалася константинопольському патріархові. 1051 р. Ярослав, бажаючи звільнитися з-під опіки Візантії в церковних справах, усупереч канонові, на соборі руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча Іларіона. За Ярослава в Київській Русі були засновані перші монастирі — св. Юрія, св. Ірини і Києво-Печерський монастир, що стали великими церковними й культурно-освітніми Центрами. Ярослав піклувався про розвиток освіти в державі. За його розпорядженням були створені школа й бібліотека при Софійському соборі; зібрані перекладачі, що переклали давньоруською мовою багато грецьких книг.
Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді. Похований у Софійському соборі в Києві.
«РУСЬКА ПРАВДА»
«Руська правда». — збірники норм давньоруського права, складені переважно в ХІ-ХІІ ст.; найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії і правової системи Київської Русі. Питання про її походження, а також про час складання найбільш ранньої частини «Руської правди» е спірним. Деякі автори відносять його навіть до VII ст. Однак більшість дослідників пов’язує «найдавнішу правду» з іменем Ярослава Мудрого. Місцем її видання літопис називає Новгород. Початковий текст цього зводу законів до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій половині XI ст. істотно доповнили й змінили його, створивши так звану «Правду Ярославичів». Сьогодні відомо 106 списків «Руської правди», складених у ХНІ-ХУІІ ст.; її прийнято розділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі.
У статтях «Руської правди» йдеться про затвердження права власності не тільки на землю й угіддя, але й на рухоме майно: коней, засоби виробництва тощо. Відомі такі види договорів: міна, купівля-продаж, позичка, поклажа, особисте наймання. Найбільш повно був урегульований договір позички, що було наслідком повстання київських низів 1113 р. проти лихварів. Володимир Мономах, покликаний боярами, щоб навести порядок, ужив заходів щодо впорядкування відсотків із боргів, дещо обмеживши свавілля лихварів.
Багато уваги приділено карному праву. За «Руською правдою» поняття злочину трактувалося як «образа», незалежно від того, було це завданням матеріального, фізичного чи морального збитку. Суб’єктом злочину могла бути будь-яка людина, крім холопа. За дії холопа відповідав його власник. Система покарань була досить простою. Найсуворішим було покарання за грабіж, коли майно злочинця підлягало конфіскації, а винний виганявся з общини або перетворювався на холопа. Найбільш розповсюдженими були грошові покарання — вира й продаж. Перша виплачувалася на користь князя за вбивство в розмірі від 5 до 80 гривень, друга — за інші злочини в розмірі від 3 до 12 гривень. Смертне покарання не записане в «Руській правді», але літописний матеріал свідчить про його застосування за виступи проти князівської влади й зраду князеві. Так, організатори й учасники повстання проти князівської влади (70 чоловік) були страчені через повішення князем Ізяславом Ярославичем у Києві 1068 р. За злочини, віднесені до компетенції церковного суду, застосовувалися єпитимія (покаяння), по карання каліцтвом (осліплення, відрізання носа, вух тощо), тюремне ув'язнення та інші.
ВОЛОД�М�РМОНОМАХ
Володимир Мономах (Володимир-Василь Всеволодович; 1053- 1125) — видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь Київський (1113-1125 рр.), воєначальник і письменник. Син Всеволода Ярославовича й дочки візантійського імператора Константина Мономаха. 1078 р. його батько став великим князем Київським, а він одержав у володіння Чернігів. З 1093 р. вів боротьбу проти половців і їхнього союзника Олега Святославича, якому змушений був віддати Чернігів (1094 р.).
Виступав за припинення князівських міжусобиць і об’єднання сил для відсічі половцям. Був ініціатором з’їзду князів у Любечі в 1097 р., з’їзду в Уветичах 1100 р., Долобського з’їзду 1103 р. У 1103, 1107, 1111 рр. організовував спільні походи князів протії половців, завдав їм кілька поразок, після яких вони надовго припинили напади на землі Русі.
Запрошений на князювання до Києва під час Київського повстання 11X3 р. Придушивши повстання, Володимир Мономах видав ряд законів (відомих під назвою «Статут Володимира Всеволодовича»), в яких скасовувалося холопство за борги й обмежувалися відсотки на позички. Володимир Мономах зумів тимчасово об’єднати під своєю владою велику частину території Русі й припинити князівські міжусобиці. Відомий як високоосвічена людина. Автор вміщеного в Лаврентіївському літописі «Поучення», адресованого його дітям і чернігівському князеві Олегові Святославичу, в якому різко засуджував князівські усобиці й закликав до єдності всіх земель. Похований у Софійському соборі в Києві.
Губарев В. K.Історія України: Універсальний довідник школяра і студента. — Донецьк, 2009. — 384 с.
Source: http://klio.org.ua/Gubarev-V.-K.-Istoriya-Ukrayini-Universalniy-dovidnik-shkolyara-i-studenta.-%E2%80%94-Donetsk-2009/Ukrayina-v-davninu.html
Коментарі
Facebook
ВКонтакте
Klio
