УРСР в роки перебудови (1985-1991)

Деталі

Категорія: Губарев В. K. Історія України: Універсальний довідник школяра і студента. — Донецьк, 2009.

Перегляди: 195

УРСР в роки перебудови (1985-1991)

ПЕРЕБУДОВА

Перебудова — термін, що ввійшов до широкого вжитку із середини 80-х років XX ст. Політика перебудови, почата частиною керівництва КПРС на чолі з Генеральним секретарем ЦК партії М. С. Горбачовим, призвела до значних змін у житті країни й світу в цілому (гласність, політичний плюралізм, закінчення «холодної війни» тощо). До кінця 80-х — початку 90-х рр. у результаті суперечливості й непослідовності в здійсненні перебудови відбулося загострення кризи у всіх сферах життя суспільства, що завершилося розпадом СРСР у серпні-грудні 1991 р.

ГЛАСНІСТЬ

У лютому 1986 р. XXVII з’їзд КПРС прийняв нову редакцію Програми партії, з якої викреслили завдання побудови комунізму, проголосивши курс на удосконалення соціалізму. Саме тоді М. С. Горбачов висунув два принципово нових політичних гасла —гласністьіширока демократія.Іншими словами, реформи вирішено було починати не з економічного базису, а з політичної надбудови.

Основними досягненнями політики гласності були:ліквідація «білих плям» в історії СРСР; повернення з небуття дискредитованих у 30-70-ті роки імен багатьох політичних і культурних діячів, заборонених літературних творів, кінофільмів, наукових і публіцистичних праць; послаблення цензури; розгортання дискусій навколо ключових проблем громадського, соціального, політичного й духовного розвитку; ламання старих пропагандистських стереотипів та ідеологічних міфів; поява ідейного плюралізму, розмаїтості думок; падіння «залізної завіси», і можливість діалогу з країнами Заходу; поліпшення радянсько-американських відносин.

Гострі публіцистичні твори з’явилися на сторінках таких видань, як «Московские новости», «Огонёк», «Новый мир», «Знамя», «Жовтень», «Вопросы истории», «Літературна Україна» та інших. Люди із здивуванням дізнавалися про раніше приховані від них факти минулого, пов’язані з революцією та громадянською війною 1917-1920 рр., непом, політикою колективізації та індустріалізації, голодоморами, сталінськими репресіями 30-х років, Великою Вітчизняною війною, діяльністю ОУН-УПА, «хрущовською відлигою», дисидентами й брежнєвським «застоєм». Протягом лише одного 1986 р. газети і журнали здобули 14 млн нових читачів.

Звичайно, політика гласності викликала різку політизацію громадян і зростання ідеологічної поляризації. У дискусіях на сторінках друкованих видань, на радіо і телебаченні переважали не наукові аргументи, а емоції та ідеологічні пристрасті. При цьому комуністична ідеологія почала зазнавати відкритих нападів з боку її опонентів, у самій партії почався період «розброду й хитань». Плюралізм думок зайшов у суперечність з існуючою тоталітарною системою, назріла необхідність у радикальній політичній реформі.

ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ БАГАТОПАРТІЙНОСТІ

РЈ 1987-1989 СЂСЂ. Сѓ РЎР РЎР  з’явилися тисячі неформальних організацій, що об’єднувалися РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС– загальних інтересів С—С…РЅС–С… членів (таким об’єднуючим початком могли бути СЂРѕРє-РјСѓР·РёРєР°, бардівська РїС–СЃРЅСЏ, екологія, культурологія, історія, національна ідея, СЃРїРѕСЂС‚, колекціонування). Поступово частина Р· РЅРёС… політизувалася. Р’ Україні найпомітнішими серед РЅРёС… були Український культурологічний клуб, «Товариство Лева», українознавчий клуб «Спадщина», студентське об’єднання «Громада». Влітку 1987 СЂ. утворилася Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 1988 СЂ. діячі УГС обнародували СЃРІРѕСЋ «Декларацію принципів», що свідчила РїСЂРѕ С—С…РЅСЋ трансформацію Р· правозахисної Сѓ політичну організацію. УГС заявила РїСЂРѕ необхідність РїРѕР±СѓРґРѕРІРё незалежної української держави. Р—Р° С—С— участю РІ червні-липні 1988 СЂ. Сѓ Львові пройшли несанкціоновані мітинги, Р° РІ березні 1989 СЂ. відбулася перша політична демонстрація, що проходила РїС–Рґ СЃРёРЅСЊРѕ-жовтими прапорами. РЈСЃРµ частіше лунав заборонений національний РіС–РјРЅ «Ще РЅРµ вмерла України С– слава, С– воля»», багато українців почали носити РЅР° РіСЂСѓРґСЏС… «націоналістичний знак»  - тризуб. РЈ квітні 1989 СЂ. з’їзд УГС РїСЂРёР№РЅСЏРІ рішення РїСЂРѕ саморозпуск С– створення першої РІ РЈР РЎР  альтернативної партії —Української республіканської партії (РЈР Рџ),головою СЏРєРѕС— Р±СѓРІ обраний РІС–РґРѕРјРёР№ дисидент Р›. Лук’яненко. РЈ жовтні Сѓ Львові була створена Українська національна партія (РЈРќРџ) РЅР° чолі Р· колишнім політв’язнем Р“. РџСЂРёС…РѕРґСЊРєРѕРј.

У лютому 1989 р. виникло «Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка»— перша масова організація в республіці, прямо не контрольована Компартією. Її лідерами стали провідні українські письменники та журналісти з покоління «шістдесятників». Потім виникли історико-просвітницьке товариство«Меморіал»,екологічне об’єднання«Зелений світ», «Народний рух України за перебудову»,проект програми якого надрукувала газета Спілки письменників УРСР «Літературна Україна». Установчий з’їзд Руху пройшов у Києві 8-10 вересня 1989 р. За приблизними оцінками, у той час його підтримували 280 тис. чоловік. У своїй програмі Рух відстоював суверенітет України, відродження рідної мови й культури, звертав увагу на екологічні проблеми, висловлювався на підтримку демократизації політичної та соціально-економічної сфер життя. Під його тиском у листопаді того ж року Верховна Рада УРСР прийняла Закон про мови, за яким українській мові надавався статус державної.

ШАХТАРСЬКІ СТРАЙК� 1989 р.

Улітку 1989 р. у розхитуванні підвалин радянського тоталітарного ладу взяли участь представники робітничого класу, незадоволень своїм соціально-економічним становищем. Сигналом до масових виступів послужив страйк шахтарів Кузбасу. В Україні першими застрайкували гірники шахти «Ясинуватська-Глибока» (15 липня 1989 р.) у Макіївці; потім епіцентр подій перемістився в Донецьк. У страйку взяли участь 182 шахти. Робітники вимагали надання економічної самостійності шахтам, підвищення заробітної плати, вирішення житлово-побутових проблем у робітничих селищах. Страйк припинився тільки ЗО липня, коли наляканий уряд пообіцяв задовольнити майже всі вимоги шахтарів.

НАРОДН�Й РУХ УКРАЇН� ЗА ПЕРЕБУДОВУ (1989 р.)

Народний Рух України (НРУ, Рух) — суспільно-політична організація, з 1993 р. — політична партія в Україні. Наприкінці 1988 р. у середовищі відомих українських письменників, учених і колишніх правозахисників-дисидентів виникла ідея створення національної суспільно-політичної організації — Народного руху України за перебудову. Уперше проект програми майбутньої масової Громадської організації був надрукований 16 лютого 1989 р. у газеті Спілки письменників України «Літературна Україна». 8-10 вересня 1989 р. у Києві проходив Всеукраїнський установчий з’їзд НРУ. З вітальним словом до його учасників звернувся О. Гончар. З доповіддю «Про діяльність оргкомітету й (завдання Народного руху України за перебудову» виступив голова оргкомітету письменник В. Яворівський. Головою Руху було обрано письменника І. Драча.

У прийнятій з’їздом Програмі НРУ відстоювалася необхідність відродження української мови та культури, зачіпалися екологічні проблеми, що стояли перед Україною, особливо після аварії на Чорнобильській АЕС, указувалося на необхідність проведення демократизації політичної, економічної та соціальної сфер. Особливий акцент робився на необхідності забезпечення прав національних меншин і груп в Україні. У цей період Рух нараховував близько 280 тис. членів. З березня 1990 р. видавав свій друкований орган — «Народну Газету». Найбільш масштабною акцією, організованою Рухом, став «живий ланцюг», проведений 21 січня 1990 р. на честь річниці «Акту злуки» УНР і ЗУНР у 1919 р. В акції взяли участь близько 450 тис. чоловік. Подальшим

кроком на шляху зростання Руху і його впливу на суспільно-політичні процеси в Україні стала робота Другого Всеукраїнського з’їзду Народного руху України, що відбувся в жовтні 1990 р. Другий Всеукраїнський з’їзд НРУ заслухав і обговорив доповідь голови Руху І. Драча «Політична ситуація в Україні й завдання Руху». З’їзд вніс зміни й доповнення до Програми, доповнення до Статуту й обрав керівні органи Руху. Однак наступний період в історії НРУ був позначений кризою самовизначення.

Деякі його лідери (І. Драч, Д. Павличко, М. Горинь тощо) виступали за збереження Руху як об’єднання демократичних організацій і партій, завданням якого було створення міцної політичної бази для перебудови України. На їхню думку, Рух мав перейти від політики опозиції до співробітництва з офіційною владою. Інша група членів організації, очолена В. Чорноволом, доводила, що оскільки, держава, як і раніше, повністю контролюється старою комуністичною номенклатурою, справжні реформи будуть неможливі, поки вона не буде усунута від влади. В. Чорновіл і його прихильники закликали до перетворення Руху в опозиційну політичну партію. Ці розбіжності призвели до розчарування багатьох його членів і різкого скорочення чисельності організації. На III Всеукраїнському з’їзді Народного Руху України (лютий-березень 1992 р.), щоб уникнути розколу НРУ, обрано трьох співголів організації — І. Драча, М. Гориня і В. Чорновола. Вищим керівним органом руху став обраний з’їздом Центральний провід. На IV Всеукраїнському з’їзді Народного Руху України (грудень 1992 р.) Рух фактично перетворився на політичну партію. З’їзд більшістю голосів проголосував за перетворення Руху в «незалежну суспільно-політичну організацію». Єдиним головою НРУ був обраний В. Чорновіл. Згодом із НРУ вийшла група членів, що заснували окрему організацію під назвою Всенародний рух України (ВНРУ; голова — Л. Скорик). 1993 р. V з’їзд НРУ проголосив Рух партією.

У наступні роки через внутрішні розбіжності й амбіції його керівників Рух розколовся на дві незалежні партії — НРУ (Народний рух України) і УНР (Український народний рух).

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВН�Й СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇН� (16 Л�ПНЯ 1990 р.)

Важливим документом, який прийняла Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 р., була Декларація про державний суверенітет України, що складалася з преамбули, 10 розділів і заключної частини.

Які її основні положення?

1) Проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах; від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада УРСР.

2) У розділі «Державна влада» відзначалося, що УРСР забезпечує верховенство Конституції і законів республіки на своїй території; вищий нагляд За дотриманням законів здійснює Генеральний прокурор УРСР.

3) Весь економічний і науково-технічний потенціал республіки оголошувався власністю народу України; УРСР створює власну банківську, цінову, фінансову та інші системи, формує держбюджет, а у разі необхідності вводить свою грошову одиницю.

4) У сфері культурного розвитку проголошувалося прагнення забезпечити національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, функціонування української мови у всіх Сферах громадського життя; одночасно всім національностям, що проживають на території УРСР, гарантувалася свобода їхнього національно-культурного розвитку.

5) У розділі «Зовнішня й внутрішня безпека» вказувалося, що Україна має право на власні Збройні сили, внутрішні війська й органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді; проголошувалося прагнення України стати в майбутньому нейтральною державою, не брати участь у військових блоках і дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не купувати ядерну зброю.

6) У сфері міжнародних відносин Україна як суб’єкт міжнародного права прагнула підтримувати дружні зв’язки з іншими державами, брати участь у роботі міжнародних організацій; при цьому визнавався пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права.

7) На закінчення відзначалося, що Україна буде будувати свої відносини з іншими радянськими республіками на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги й невтручання у внутрішні Справи.

ДКНС(ГКЧП)

Серпнева криза 1991 р. — політична криза, викликана спробою групи членів вищого керівництва СРСР зірвати

процес підписання нового Союзного договору. 19 серпня було офіційно оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП), до складу якого увійшли віце-президент СРСР Г. І. Янаєв, прем’єр-міністр В. С. Павлов, заступник голови Ради оборони при Президенті СРСР О. Д. Бакланов, міністр внутрішніх справ Б. К. Пуго, міністр оборони Д. Т.' Язов, голова Комітету державної безпеки В. А. Крючков та інші. ДКНС прийняв рішення про заборону діяльності опозиційних партій і рухів, а також ряду газет. До Москви були введені війська. Відповіддю на створення ДКНС стали масові демонстрації та мітинги протесту в Москві, Ленінграді й ряді інших міст країни. На чолі опору діям ДКНС встали президент РРФСР Б. М. Єльцин та інші керівники Російської Федерації. Указами Єльцина створення ДКНС було кваліфіковане як спроба державного перевороту; союзні органи виконавчої влади, включаючи силові структури, були перепідпорядковані президентові РРФСР. 22 серпня виступ ДКНС було ліквідовано.

24 серпня президент СРСР М. С. Горбачов зрікся керівної посади Генерального секретаря ЦК КПРС. і звернувся до членів ЦК із закликом Про саморозпуск. Діяльність союзних органів влади виявилася паралізованою. Реальний центр влади в Москві почав переміщатися до російського керівництва. Латвія, Литва й Естонія заявили про вихід із СРСР; їхня незалежність була офіційно визнана керівництвом СРСР 5 вересня 1991 р. Серпнева криза прискорила процес дезінтеграції і наступного розпаду СРСР.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇН� (24 СЕРПНЯ 1991 р.)

Акт проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇН� та створення самостійної Української держави — УКРАЇН�.

Територія України є неподільною й недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція й закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України 24 серпня 1991 року

РЕФЕРЕНДУМ 1 ГРУДНЯ 1991 р.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. підтвердив Акт проголошення незалежності України: за нього проголосували 28,8 млн чоловік, або 90,32 % виборців. Тоді ж першим Президентом суверенної України на альтернативній основі був обраний Л. М. Кравчук. 5 грудня на урочистому засіданні ВР України Л. М. Кравчук приніс присягу на вірність українському народові.

Коментарі

• Наступна >