:

top12

  • 1

Розроблено Joomlamaster.org.uaспільно з Joomstudio.com.ua

Анна Рейд Ленінград

Завантаження
ПосиланняСтворено
Доступ за посиланням (Анна Рейд Ленінград)Анна Рейд Ленінград2014-06-18

  РђРЅРЅР° Рейд. Р›С”нінґрад. - РљРёС—РІ, 2012. - 493 СЃ.

  

   

Це історія блокади Лєнінґрада, найсмертоноснішої блокади міста РІ історії людства. Лєнінґрад лежить РЅР° північно-СЃС…С–РґРЅРѕРјСѓ узбережжі Балтійського РјРѕСЂСЏ, біля неглибокої видовженої затоки, що відділяє південні береги Фінляндії РІС–Рґ північних берегів Р РѕСЃС–С—. До Революції 1917 СЂРѕРєСѓ місто називалося Санкт-Петербург– РЅР° честь Р№РѕРіРѕ засновника Пьотра Р† – С–  Р±СѓР»Рѕ столицею Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— імперії. Р— падінням комуністичного режиму двадцять СЂРѕРєС–РІ тому місту повернули давню назву, проте для старожилів РІРѕРЅРѕ залишилось Ленінградом – РЅРµ так РЅР° честь Леніна, СЏРє Сѓ пам’ять РїСЂРѕ майже 750 тисяч цивільних мешканців, що померли голодною смертю протягом 900 РґРЅС–РІ – Р· вересня 1941 РїРѕ січень 1944 СЂРѕРєСѓ, – коли місто перебувало РІ облозі Вермахту. Інші блокади новітніх часів, СЏРє-РѕС‚ блокада Мадрида С‡ Рё Сараєва, тривали довше, але жодна Р· РЅРёС… РЅРµ забрала С– десятої частини згаданої кількості життів. РЈ Лєнінґраді загинуло С—С— приблизно РІ тридцять п’ять разів більше людей, РЅС–Р¶ СѓРїСЂРѕРґРѕРІР¶ Лондонського бліцу; вчетверо більше, ніжу результаті бомбардування Нагасакі та РҐС–СЂРѕСЃС–РјРё разом узятих.

22 червня 1941 року, літнього ранку, коли Німеччина напала на Совєтський Союз, зовні Лєнінґрад виглядав так само, як і до Революції. Чайці, що кружляла над позолоченою голкою шпилю Адміралтейства, відкривався той самий краєвид, що й за двадцять чотири роки до того: знизу неспокійна, понура Нєва, на яку виходить довгий фасад Зимового палацу; на заході, де Нєва впадає в море, крани корабельних майстерень; на півночі – зиґзаґоподібні бастіони Петропавлівської фортеці та густа сітка вулиць Васільєвського острова; на півдні –чотири майже концентричні канали – гарненька Мойка, стримано-класичний канал Ґрібоєдова, широка, спокійна Фонтанка і буденний Обводний канал – та два великі проспекти – Ізмайловський і Нєвський, що бездоганними симетричними променями розходяться до Варшавського й Московського вокзалів, а далі ведуть до заводських димарів промислових районів.

Проте зовнішність оманлива. Зсередини Лєнінґрад зазнав РґРѕРєРѕСЂС–РЅРЅРёС… Р·РјС–РЅ С– глибоких травм. Історію Р№РѕРіРѕ блокади прийнято подавати СЏРє щось РЅР° кшталт фільму, РґРµ РїРѕРґС–С— розвиваються Р·Р° схемою щасливий початок – драматична середина – щаслива розв’язка: СЃРїРѕРєС–Р№ літнього ранку сколихнула РЅРѕРІРёРЅР° РїСЂРѕ вторгнення; далі – заклик РґРѕ Р·Р±СЂРѕС—, РІРѕСЂРѕРі біля РјС–СЃСЊРєРѕС— брами, страждання РІС–Рґ голоду С– холоду; Р° потім  вЂ“ весняне відродження, переможні салюти. Насправді РІСЃРµ було РЅРµ так. Кожен лєнінґрадець, СЏРєРѕРјСѓ РІ 1941 році було Р·Р° тридцять, вже пережив три РІС–Р№РЅРё (Першу світову, Громадянську РІС–Р№РЅСѓ РјС–Р¶ більшовиками Р№ білими та Р—РёРјРѕРІСѓ РІС–Р№РЅСѓ 1939-1940 СЂРѕРєС–РІ проти Фінляндії), РґРІР° голоди (перший протягом Громадянської РІС–Р№РЅРё, РґСЂСѓРіРёР№  вЂ“ Сѓ часи колективізації початку 30-С… СЂРѕРєС–РІ, викликаний РїСЂРёРјСѓСЃРѕРІРѕСЋ ліквідацією селянських господарств Р·Р° наказом Сталіна) С– РґРІС– потужні хвилі політичного терору. Практично жодного домогосподарства, Р° надто серед етнічних меншин та представників старих міщанських класів, РЅРµ оминула смерть, в’язниця, виселення або зубожіння. Дехто, СЏРє, наприклад, поетеса Ольґа Берґольц, дочка лікаря-єврея, РјС–Рі без зайвого мелодраматизму сказати, що «ми вели відлік часу РІС–Рґ РѕРґРЅРѕРіРѕ самогубства РґРѕ наступного»1. Проте ця блокада, С…РѕС‡ С– рекордна Р·Р° кількістю жертв, була РЅРµ так трагічною інтерлюдією, СЏРє ще РѕРґРЅРёРј чорним епізодом серед багатьох інших.

Трагедія сталася через пихатість Гітлера Р№ Сталіна. РЈ серпні 1939 СЂРѕРєСѓ РІРѕРЅРё вразили СЃРІС–С‚ тим, що, відклавши ідеологію РІР±С–Рє, уклали пакт РїСЂРѕ ненапад, Р·Р° СЏРєРёРј поділили Польщу РјС–Р¶ СЃРѕР±РѕСЋ. РљСЂС–Рј того, Совєтському РЎРѕСЋР·Сѓ діставалися Фінляндія та молоді прибалтійські країни, що разом Р·С– РЎС…С–РґРЅРѕСЋ Польщею були колишніми частинами Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— імперії. Коли наступної весни Гітлер рушив Сѓ наступ РЅР° Францію, Сталін залишився осторонь С– продовжував постачати СЃРІРѕРіРѕ СЃРѕСЋР·РЅРёРєР° зерном, металом, РіСѓРјРѕСЋ та іншими необхідними речами. Р— РІС–РґРѕРјРёС… нам СЂРѕР·РјРѕРІ Сталіна Р· Політбюро СЏСЃРЅРѕ, що РІС–РЅ усвідомлював неминучість РІС–Р№РЅРё Р· Німеччиною, але справжній час нападу нацистів  вЂ“ операції РїС–Рґ РєРѕРґРѕРІРѕСЋ назвою «Барбаросса» («Рудобородий»), названою РЅР° честь учасника Хрестових РїРѕС…РѕРґС–РІ імператора Священної Р РёРјСЃСЊРєРѕС— імперії  вЂ“ став приголомшливою несподіванкою для РЅСЊРѕРіРѕ. Вермахт майже відразу здолав РЅРѕРІРёР№, погано захищений РєРѕСЂРґРѕРЅ РЅР° території Польщі, Р° Р·Р° лічені тижні охоплена панікою Червона армія вже була загнана далеко вглиб С– захищала головні міста Совєтського РЎРѕСЋР·Сѓ.

Головною жертвою цієї неготовності став Ленінград. Р’ останні довоєнні СЂРѕРєРё кількість тамтешнього населення перевалила Р·Р° три мільйони. Р—Р° дванадцять тижнів, що минули РґРѕ середини вересня 1941 СЂРѕРєСѓ, коли німецька Р№ фінська армії відрізали місто РІС–Рґ решти територій Совєтського РЎРѕСЋР·Сѓ, близько півмільйона ленінградців призвали РґРѕ РІС–Р№СЃСЊРєР° або евакуювали, Р° трохи більше 2,5 мільйонів мешканців, щонайменше 400 тисяч Р· СЏРєРёС… становили діти, опинились Сѓ пастці оточення. Голод почався майже відразу, С– вже Сѓ жовтні РІС–Рґ міліції стали надходити звіти РїСЂРѕ трупи РЅР° вулицях. РЈ РіСЂСѓРґРЅС– кількість смертей зросла вчетверо, Р° РїС–Рє смертності  100 000 РѕСЃС–Р± РЅР° місяць  вЂ“ припав РЅР° січень-лютий. Наприкінці Р·РёРјРё, що навіть СЏРє РЅР° СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС– стандарти виявилась надто СЃСѓРІРѕСЂРѕСЋ – РІ окремі РґРЅС– температура падала РґРѕ -30В° РЎ або Р№ нижче – голод С– холод забрали близько півмільйона життів. Дві наступні блокадні Р·РёРјРё були РЅРµ такими смертоносними завдяки постачанню харчів через Ладозьке озеро  вЂ“ внутрішнє РјРѕСЂРµ РЅР° СЃС…РѕРґС– Лєнінґрада, південно-СЃС…С–РґРЅРёР№ берег СЏРєРѕРіРѕ продовжувала утримувати Червона армія, – Р° Р·РіРѕРґРѕРј через вразливий наземний РєРѕСЂРёРґРѕСЂ РєСЂС–Р·СЊ німецькі лінії РЅР° південному СЃС…РѕРґС– міста. РџРѕРїСЂРё це, рівень смертності залишився РІРёСЃРѕРєРёРј: РґРѕ січня 1944 СЂРѕРєСѓ, коли Вермахт нарешті почав СЃРІС–Р№ РґРѕРІРіРёР№ відступ, загальні людські втрати досягли 700-800 тисяч  вЂ“ це означає, що загинув кожен третій або четвертий довоєнний мешканець міста.

РЇРє РЅРµ РґРёРІРЅРѕ, РЅР° Заході блокаді Лєнінґрада присвячувалося досить мало уваги. Останній всебічний історичний виклад, СЏРєРёР№ написав Гарісон Солсбері, кореспондент В«New York TimesВ» Сѓ РњРѕСЃРєРІС–, побачив СЃРІС–С‚ 1969 СЂРѕРєСѓ. Р’С–Р№СЃСЊРєРѕРІС– історики зосереджувались РЅР° битвах Р·Р° Сталінград С– РњРѕСЃРєРІСѓ, РїРѕРїСЂРё те, що саме Лєнінґрад Р±СѓРІ першим містом, СЏРєРµ РЅРµ Р·РјС–Рі взяти Гітлер, С– Р·С– взяттям СЏРєРѕРіРѕ РІ Р№РѕРіРѕ СЂСѓРєРё перейшли Р± найбільші РІ Совєтському РЎРѕСЋР·С– корабельні, Р·Р±СЂРѕР№РЅС– Р№ сталеварні заводи, Р° також РІС–РґРєСЂРёРІСЃСЏ шлях РґРѕ об’єднання Р· військами Фінляндії та виникла можливість перекрити залізничні лінії, СЏРєРёРјРё СЃРѕСЋР·РЅРёРєРё доставляли РґРѕРїРѕРјРѕРіСѓ Р· північних портів Архангельська С– Мурманська. Загалом, ця блокада загубилась Сѓ РїРѕС…РјСѓСЂС–Р№ неозорості РЎС…С–РґРЅРѕРіРѕ фронту – пустій засніженій СЂС–РІРЅРёРЅС–, СЏРєРѕСЋ РЅР° зустріч масованому кулеметному РІРѕРіРЅСЋ німців, спотикаючись, сунули лави РїСЂРёР·РѕРІРЅРёРєС–РІ-червоноармійців Сѓ довгополих шинелях. Р—Р° період написання цієї книжки СЏ дуже часто (так часто, що це починало непокоїти) дізнавалася, що РґСЂСѓР·С– вважали, нібито Лєнінґрад (сучасна назва  вЂ“ Санкт-Петербург) С– Сталінград (третє Р·Р° СЂРѕР·РјС–СЂРѕРј місто РЎР РЎР , біля теперішнього РєРѕСЂРґРѕРЅСѓ Р· Казахстаном; сучасна назва  вЂ“ Волґоград)  вЂ“ це РѕРґРЅРµ С– те саме місто.

Трішки інша форма пам’яті притаманна німцям, які донедавна сприймали Східний фронт як арену військових страждань, а не звірств. Мільйони німців мусять уживатися і фактом, що їхній батько або дідусь був членом нацистської партії; ще мільйони батьків або дідусів воювали на Східному фронті. Легше пам’ятати про те, що вони потерпали від морозу і страху, голоду й виснажливої примусової праці в таборах для військовополонених (майже чотири десятих із 3,2 мільйонів солдат Осі, взятих у полон, померли в неволі), ніж про те, що вони спалювали села, відбирали в селян теплий одяг і їжу, допомагали влаштовувати облави й розстрілювати євреїв. Загалом, Лснінґрад поступається в реєстрі нацистських провин перед Голокостом: «Якщо бути цинічним, – говорить один німецький історик, – то в нас так багато проблематичних аспектів в історії, що завжди доводиться вибирати»3. Прогулюючись середньовічним містом Фрайбурґ, у якому зберігаються німецькі воєнні архіви, можна натрапити на вмуровані в тротуар мідні меморіальні дощечки з іменами й датами. На них позначені будинки, з яких сім’ї відправлялися в концентраційні табори. Ленінградські жінки і діти, вбиті тим самим режимом з неменшою холоднокровністю, залишилися поза полем зору і, в багатьох випадках аж до сьогодні, поза увагою.

 РњР°Р»Рѕ РїСЂРѕ блокаду писали ще Р№ тому, що Совєтський РЎРѕСЋР· унеможливив правдиве висвітлення РїРѕРґС–Р№. РЈ СЂРѕРєРё РІС–Р№РЅРё цензура була всюдисущою. Совєтські громадяни РїРѕР·Р° блокадним кільцем, Р° РїСЂРѕ представників Заходу РіРѕРґС– Р№ говорити, мали вкрай невиразне уявлення РїСЂРѕ СѓРјРѕРІРё всередині міста. Совєтські радіоновини визнавали «нужду» та «нестачу», але РЅРµ голодування, Р° РІ москвичів викликали РїРѕРґРёРІ С– жах СЂРѕР·РїРѕРІС–РґС– РґСЂСѓР·С–РІ, СЏРєРёРј вдалося перебратися через Ладозьке озеро. Британські Р№ американські засоби масової інформації повторювали РІСЃРµ Р·Р° совєтським інформаційним Р±СЋСЂРѕ. Коли перші Р±РѕС— Р·Р° Лєнінґрад зайшли РІ глухий РєСѓС‚, репортажі BBC припинилися, Р° СЂРѕРєРѕРј пізніше лондонська В«TimesВ» Р· величезними недомовками лише повідомила РїСЂРѕ прокладення РІСѓР·СЊРєРѕРіРѕ наземного РєРѕСЂРёРґРѕСЂСѓ РґРѕ міста. Ленінградці, СЏРє повідомлялося читачам, потерпали РІС–Рґ «страшних злиднів» протягом першої блокадної Р·РёРјРё, але Р· РїСЂРёС…РѕРґРѕРј весни СѓРјРѕРІРё «відразу покращились В». Офіційний РїСЂРѕРІС–Рґ СЃРѕСЋР·РЅРёРєС–РІ також перебував Сѓ невіданні. Член британської РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРѕС— РјС–СЃС–С— РІ РњРѕСЃРєРІС–, тоді ще молодий лейтенант РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРѕ-РјРѕСЂСЃСЊРєРёС… СЃРёР», розповідає, що Р№РѕРіРѕ єдиним джерелом інформації РїСЂРѕ справжні СѓРјРѕРІРё РІ місті була знайома актриса, СЏРєР° надіслала продукти СЃРІРѕС—Рј батькам Сѓ Лєнінґраді, вимоливши місце РІ аероплані СЏРєРѕРіРѕСЃСЊ генерала.

 РџС–сля РІС–Р№РЅРё совєтський СѓСЂСЏРґ визнав масове голодування, оприлюднивши РЅР° Нюрнберзькому процесі неправдоподібно точну цифру людських втрат Сѓ 632 253 РѕСЃРѕР±Рё. Правдивий публічний РѕРїРёСЃ жахіть блокади однаково залишався РїРѕР·Р° рамками дозволеного, так само, СЏРє С– дебати щодо того, чому німецьким військам вдалося просунутись так далеко С– чому РЅРµ було зроблено запасів харчів чи РЅРµ було евакуйовано більшої кількості жителів РґРѕ закриття блокадного кільця. Рамки дозволеного звузились іще дужче Р· початком холодної РІС–Р№РЅРё та РґРІРѕС… РЅРѕРІРёС… хвиль чисток РІ 1949 році. Перша велась таємно С– повністю змела РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРµ та партійне керівництво Лєнінґрада; РґСЂСѓРіР°  вЂ“ проти «космополітизму» (завуальована назва для євреїв або Р±СѓРґСЊ-чого, що сприймалось СЏРє прозахід- РЅРµ)  вЂ“ серед сотень ленінградських науковців С– фахівців. РўРѕРіРѕ самого СЂРѕРєСѓ РѕРґРёРЅ Р· приятелів Сталіна, Ґєорґій Малєнков, відвідав популярний Музей РѕР±РѕСЂРѕРЅРё Лєнінґрада, Сѓ СЏРєРѕРјСѓ було відтворено хлібну крамницю часів РІС–Р№РЅРё та діорами битви, Р° також зберігалася трофейна німецька артилерійська Р·Р±СЂРѕСЏ. Розмахуючи путівником, РІС–РЅ кричав: «Ви хочете довести, нібито Лєнінґрад потерпав РІС–Рґ особливої “блокадної” долі! Це применшує роль великого Сталіна!В»  вЂ“Р° потім наказав закрити музей. Директора музею заарештували Р№ засудили РґРѕ двадцяти п’яти СЂРѕРєС–РІ Сѓ таборах6.

 Р—С– смертю Сталіна 1953 СЂРѕРєСѓ С– РїСЂРёС…РѕРґРѕРј РґРѕ влади Нікіти Хрущова нарешті з’явилася нагода зосередити увагу РЅР° інших аспектах РІС–Р№РЅРё, РєСЂС–Рј РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРѕРіРѕ генія Сталіна. РџРѕСЂСЏРґ С–Р· «таємною РґРѕРїРѕРІС–РґРґСЋВ» Хрущова, Сѓ СЏРєС–Р№ розвінчувався культ РѕСЃРѕР±Рё Сталіна, публікацією «Одного РґРЅСЏ Р· життя Івана Дєнісовича» Солженіцина, 1960 СЂРѕРєСѓ «відлига» дала зелене світло відкриттю першого меморіального комплексу, присвяченого Р† лєнінґрадцям-жертвам РІС–Р№РЅРё. Місцем обрали Піскарьовський цвинтар РЅР° північно-СЃС…С–РґРЅС–Р№ околиці міста  вЂ“ місце найчисленніших братських РјРѕРіРёР» Р· часів РІС–Р№РЅРё. Наступник Хрущова Леонід Брєжнєв підігнав історію блокади РїС–Рґ СЃРІС–Р№ культ Великої Вітчизняної Р’С–Р№РЅРё, створений Р· метою відвертання уваги РІС–Рґ політичного застою та відсталості СѓРјРѕРІ життя. РЈ такій версії це Р±СѓРІ РЅРµ стільки національний епос, СЏРє повчальна казка, що мала РЅР° меті зміцнити мораль. Партія припустилась кількох помилок, але С—С… було мало С– Р·Р° РЅРёРјРё стояли РґРѕР±СЂС– наміри. Ленінградці помирали Р· голоду, але шляхетно, захищаючи миле своєму серцю місто. Ніхто РЅРµ нарікав, РЅРµ ухилявся РІС–Рґ роботи, РЅРµ шахраював харчовими пайками, РЅРµ брав хабарів С– РЅРµ С…РІРѕСЂС–РІ РЅР° дизентерію. Р† звичайно Р¶, ніхто, Р·Р° винятком кількох фашистських шпигунів, РЅРµ сподівався РЅР° перемогу Німеччини.

 РџР°РґС–РЅРЅСЏ комуністичного режиму двадцять СЂРѕРєС–РІ тому дозволило, Р·Р° словами РѕРґРЅРѕРіРѕ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ історика, розпочати «змивання патоки». Було відкрито СѓСЂСЏРґРѕРІС– архіви, що давали доступ РґРѕ внутрішньопартійних службових записок, звітів служби безпеки РїСЂРѕ злочини, громадські настрої та операції СЂС–Р·РЅРёС… СѓСЂСЏРґРѕРІРёС… відомств, РѕСЃРѕР±РѕРІРёС… справ політичних в’язнів, депеш політпрацівників Р· фронту С– записів телефонних СЂРѕР·РјРѕРІ РјС–Р¶ керівництвом Лєнінґрада С– Кремлем. Літературні журнали почали друкувати без цензурних скорочень блокадні мемуари Р№ щоденники, Р° РІ газетах з’явились інтерв’ю Р· розлюченими червоноармійськими ветеранами С– тими, хто пережив блокаду. Що важливо, вперше було надруковано чимало фотографій. Р— РЅРёС… РЅР° нас дивилися РЅРµ життєрадісні комсомолки Р· лопатами через плече, Р° діти Р· тонкими, СЏРє патички, ногами та спухлими животами або безладні РєСѓРїРё напівголих трупів.

РџРѕРїСЂРё те, що РґРѕСЃС– лишаються прогалини – частина матеріалів РґРѕСЃС– засекречена; частину було знищено РїС–Рґ час повоєнних чисток  вЂ“ РЅРѕРІС– відомості вщент розбивають брєжнєвську версію блокади. Так, ленінградці продемонстрували неймовірну витривалість, самовідданість С– відвагу. Але РІРѕРЅРё С– крали, С– вбивали, С– кидали СЂС–РґРЅРёС… напризволяще, С– навіть займалися канібалізмом  вЂ“ СЏРє це стається РІ Р±СѓРґСЊ-СЏРєРѕРјСѓ суспільстві, коли закінчуються запаси їжі. Так, режим успішно захистив місто, вигадуючи хитромудрі СЃРїРѕСЃРѕР±Рё постачання їжі та встановлюючи шляхи сполучення Р№ евакуації через замерзлу поверхню Ладозького озера. Але цей самий режим зволікав, партачив, марнував життя СЃРІРѕС—С… солдат, відправляючи С—С… Сѓ Р±С–Р№ без вишколу Р№ озброєння, годував власних апаратників, тоді СЏРє СѓСЃС– навколо голодували, С– чинив сотні безглуздих страт С– арештів. Табори совєтського ҐУЛАҐу, СЏРє зазначає історик РђРЅРЅР° Еплбаум, стояли осторонь життя решти Совєтського РЎРѕСЋР·Сѓ С– водночас були Р№РѕРіРѕ мікромоделями. С—С… об’єднували «однакова недбалість Сѓ роботі, однакова злочинно безголова бюрократія, однакова корупція С– однакова гнітюча байдужість РґРѕ людського життя»7. РўРµ саме можна сказати С– щодо Лєнінґрада часів блокади: РЅРµ виходячи Р·Р° рамки звичайного совєтського РґРѕСЃРІС–РґСѓ, РІС–РЅ відтворив цей РґРѕСЃРІС–Рґ Сѓ зменшеному, концентрованому вигляді. Ця книжка РЅРµ ставить СЃРѕР±С– Р·Р° мету довести, нібито Сталін РІРёРЅРЅРёР№ Сѓ масовому голоді РЅРµ менше Р·Р° Гітлера. Проте РІРѕРЅР° обґрунтує РІРёСЃРЅРѕРІРѕРє, що Р·Р° СѓРјРѕРІРё іншої моделі влади кількість цивільних С– РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРёС… жертв блокади була Р± значно меншою.

Багатьом росіянам важко проковтнути такий РІРёСЃРЅРѕРІРѕРє. Р’ історії Р РѕСЃС–С— XX століття мало РїСЂРёРІРѕРґС–РІ для звеличення, тож перемога над нацистською Німеччиною  вЂ“ виправдане джерело гордості Р№ патріотизму. Коли Владімір Путін, СЏРє С– Брєжнєв РґРѕ РЅСЊРѕРіРѕ, влаштовує масштабні урочистості Р· нагоди святкування річниці РІС–Р№РЅРё, РІС–РЅ знаходить вдячну аудиторію. Навіть серед СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёС… істориків з’являється елемент обережної СЃР°- моцензури, оскільки РїРѕСЂСЏРґ Р· потуранням режиму героїзована брєжнєвєька версія допомагала гоїти рани тих, хто пережив блокаду. Було Р±Рё важко  вЂ“ навіть жорстоко  вЂ“ кинути тінь СЃСѓРјРЅС–РІСѓ РЅР° мужню бабусю, СЏРєР° погодилась розповісти РїСЂРѕ те, СЏРє СЃСѓСЃС–РґРё допомагали РѕРґРёРЅ РѕРґРЅРѕРјСѓ, матері жертвували СЃРѕР±РѕСЋ заради дітей або СЏРєРёР№ РґРѕР±СЂРёР№ Р±СѓРІ догляд РІ евакуаційному шпиталі. Р’РѕРЅР° РЅРµ займається пропагандою, РЅРµ створює міфу, .С– подає версію минулого, Р· СЏРєРѕСЋ можна жити. Парадоксально, Рј але публічне обговорення блокади, вочевидь, стане правдивішим після того, СЏРє підуть Р· життя останні блокадники.

Мета цієї книжки  вЂ“ РЅРµ кинути світло РЅР° звірства, СЏРєС– РґРѕСЃС– РЅРµ помічалися, РЅРµ розвіяти совєтську пропаганду чи встановити справедливий рахунок РјС–Р¶ РґРІРѕРјР° великими диктаторами, С—С— мета, СЏРє РІСЃС–С… книжок РїСЂРѕ людей in extremis, – нагадати самим СЃРѕР±С–, що означає бути людиною, згадати РїСЂРѕ РІРёСЃРѕРєРµ Р№ РЅРёР·СЊРєРµ РІ людській поведінці. Осердя цієї книжки становлять щоденники найкрасномовніших жертв блокади. Це РЅРµ безликі, Р±С–РґРЅС– селяни, Р° освічені РјС–СЃСЊРєС– мешканці європейського СЂС–РІРЅСЏ – письменники, художники, викладачі університетів, бібліотекарі, доглядачі музеїв, управителі фабрик, бухгалтери, пенсіонери, домогосподарки, студенти С– школярі; власники найкращих пальт, грамофонів, улюблених романів, домашніх песиків  вЂ“ РѕРґРЅРёРј словом, люди, схожі РЅР° нас. РћРґРЅС– Р· РЅРёС… справді були героями, інші виявлялись егоїстичними Р№ бездушними, Р° більшість поєднувала РІ СЃРѕР±С– перших С– РґСЂСѓРіРёС…. РЇРє сардонічно зазначила РїСЂРѕ представників партії Сѓ своєму воєнному шпиталі РѕРґРЅР° мемуаристка, «були погані, РґРѕР±СЂС– С– звичайні В». Найкращим свідченням РїСЂРѕ РЅРёС… будуть С—С…РЅС– власні слова.

Брокаґ. Квітень 2010 р. Анна Рейд

Коментарі

Додати коментар

Захисний код
Оновити

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

archiv

Центральный государственный исторический архив УССР в Киеве. Путеводитель. Киев, 1958. 348 с.

 

  

 

  

 РђРЅРЅР° Рейд. Р›С”нінґрад. - РљРёС—РІ, 2012. - 493 СЃ.

 

Журавльов Д.В. Хто є хто в українській історії / Денис Володимирович Журавльов; худож. А. Єрьоміна. - Харків. - 2011. - 416 с.

 

Максим Яременко, Спеціальні історичні дисципліни: Навч.  РїРѕСЃС–Р±РЅРёРє. Аграр Медіа Груп, 2010. 

Єжи Топольський. Як ми пишемо і розуміємо історію. Таємниці історичної нарації / Пер. з польськ. Надії Гончаренко, наук. ред. Юрія Волошина. Київ: «К.І.С.», 2012. 400 с.