:

top12

  • 1

Розроблено Joomlamaster.org.uaспільно з Joomstudio.com.ua

Максим Яременко, Спеціальні історичні дисципліни

Завантаження
ПосиланняСтворено
Доступ за посиланням (Максим Яременко. Спеціальні історичні дисципліни)Максим Яременко. Спеціальні історичні дисципліни2014-06-18

Максим Яременко, Спеціальні історичні дисципліни: Навч. РїРѕСЃС–Р±РЅРёРє. Аграр Медіа Груп, 2010. 

 

 

Вступ

СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОР�ЧНІ Д�СЦ�ПЛІН� (СІД) мають власну ділянку дослідження і розробляють спеціальні методики та прийоми задля переважно зовнішньої критики певного виду джерел. їх часто називають цеглинами у фундаменті історичної науки чи елементами, ознайомлення з якими передбачає ремесло історика. Якщо продовжити образний ряд, то СІД також можна потрактувати як ключики, що дають змогу дослідникові «відімкнути» те чи те свідчення про минуле. СІД якраз і виникли як комплекс прикладних навичок роботи з документами. Приблизно у XVIII ст. практичні знання почали перетворюватися на наукові дисципліни, а остаточно процес оформлення «класичних» СІД завершився у наступному столітті. У 1950-1960-х рр. розпочалася нова хвиля розвитку СІД, зокрема, їхньої теоретичної бази та класифікації. Нині СІД, з одного боку, слугують для розв’язання вузьких завдань - критики джерела, а з іншого - ставлять самостійні завдання у різних ділянках історії (наприклад, генеалогія не лише прослідковує кровні зв’язки, а й дає змогу робити висновки про зміни у соціальній стратифікації суспільства; палеографія допомагає не тільки відчитати давній текст, а й, виходячи з того, що письмо - одна із характеристик культури, висновує про розвиток останньої тощо). Двоїстість завдань призвела до того, що більшість українських дослідників, хоча й не всі, погоджується з потребою перейменування раніше вживаного «допоміжні історичні дисципліни» на «почесніше» - СІД.

Єдиної класифікації СІД немає. Останнім часом в українському джерелознавстві найчастіше використовують поділ їх на дві групи: 1) ті, що вивчають особливі види джерела (сфрагістика - печатки, нумізматика - монети тощо), і 2) ті, що застосовують спеціальні методи вивчення різних джерел (палеографія, хронологія тощо).

Кількість СІД не усталена, зокрема через виокремлення одних дисциплін з інших (як-от епіграфіки з палеографії, медальєрики з нумізматики тощо). Сьогодні йдеться про понад 50 СІД в одних випадках і аж до 80 в інших.

Більшість СІД - компоненти джерелознавства, яке свого часу разом із археографією та архівознавством також зараховували до СІД. Наразі їх кваліфікують як спеціальні галузі історичної науки СГІН, що становлять підсистеми фундаментальної історичної науки. Проте важливість ознайомлення зі згаданими трьома СГІН для освіти майбутніх істориків уможливила введення їх до курсу. Окрім них, у програмі передбачено розгляд провідних «класичних» СІД: генеалогії, геральдики, дипломатики, історичної метрології, Історичної хронології, нумізматики, ономастики, палеографії, сфрагістики, текстології, філігранології.

Під час вивчення СІД передбачено ознайомлення з:

  • виникненням та розвитком дисциплін - коротко;
  • предметами та завданнями дисциплін, С—С… методами;
  • спеціальною термінологією дисциплін;
  • використанням РІ історичних дослідженнях - СЏРєРѕРјРѕРіР° детальніше.
  • РЇРє наслідок студенти мають оволодіти спеціальними знаннями та навичками, необхідними для роботи Р· джерелами.

* * *

РџРѕСЃС–Р±РЅРёРє розроблено РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС– викладання РІС–Рґ 2005 СЂ. авторського нормативного РєСѓСЂСЃСѓ «Спеціальні історичні дисципліни» РЅР° кафедрі історії НаУКМА. Його РѕСЃРЅРѕРІРЅРµ завдання - СЏРєРѕРјРѕРіР° більше виробити Сѓ студентів практичних навичок СѓРїСЂРѕРґРѕРІР¶ обмеженого РІ часі ознайомлення Р·С– СІД та СГІН. Р’С–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ цього завдання формувалася Р№ структура РїРѕСЃС–Р±РЅРёРєР°. Перший СЂРѕР·РґС–Р» містить теми, С—С… плани, СЃРїРёСЃРѕРє літератури (доступної Сѓ вітчизняних бібліотеках), короткий Р·РјС–СЃС‚ тем. Р’С–РЅ РІРёРєРѕРЅСѓС” роль своєрідного РґРѕРІС–РґРЅРёРєР°, що надає minimum тіпітоrРёС‚ інформації, більше СЏРєРѕС— можна почерпнути Р· підручників та спеціальних досліджень. РЈ РґСЂСѓРіРѕРјСѓ розділі, РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ головного завдання, автор намагався дати РЅРµ абстрактні знання, Р° зорієнтовував РЅР° вироблення практичних навичок, підбирав приклади того, СЏРє історики застосовують арсенал СІД Сѓ дослідженнях. Зрештою, третій СЂРѕР·РґС–Р» містить конкретні зразки завдань (здебільшого робота Р· джерелами) для практичного тренування та перевірки засвоєних СѓРјС–РЅСЊ. Додатки так само покликані зробити РєСѓСЂСЃ практично спрямованим. Принагідно щиро РґСЏРєСѓСЋ Ользі Музичук та Людмилі Демченко (Центральний державний історичний архів України, Рј. РљРёС—РІ) Р·Р° можливість вмістити ілюстрації Р· оригінальних архівних документів. Уважаю Р·Р° потрібне також окремо подати інформацію РїСЂРѕ українську періодику, що повністю чи частково містить матеріали Р· СІД, СЏРєР° може знадобитися студентам РІ С—С…РЅС–С… індивідуальних дослідженнях. 

Коментарі

Додати коментар

Захисний код
Оновити

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

archiv

Центральный государственный исторический архив УССР в Киеве. Путеводитель. Киев, 1958. 348 с.

 

  

 

  

 РђРЅРЅР° Рейд. Р›С”нінґрад. - РљРёС—РІ, 2012. - 493 СЃ.

 

Журавльов Д.В. Хто є хто в українській історії / Денис Володимирович Журавльов; худож. А. Єрьоміна. - Харків. - 2011. - 416 с.

 

Максим Яременко, Спеціальні історичні дисципліни: Навч.  РїРѕСЃС–Р±РЅРёРє. Аграр Медіа Груп, 2010. 

Єжи Топольський. Як ми пишемо і розуміємо історію. Таємниці історичної нарації / Пер. з польськ. Надії Гончаренко, наук. ред. Юрія Волошина. Київ: «К.І.С.», 2012. 400 с.