:
  • 1

Іван Мазепа в українській історичній літературі XVIII та першої чверти XIX ст.

 РљСЂР°РІС‡РµРЅРєРѕ Р’. Р’. Україна, Імперія, Р РѕСЃС–СЏ (вибрані статті Р· модерної історії та історіографії). - Рљ., 2011. - 544 СЃ. Р†РІР°РЅ Мазепа РІ українській історичній літературі XVIII та першої чверти XIX СЃС‚.

 

 

Р—РјС–СЃС‚ 

Передмова 

Ім’я для України 

Столиця для України 

Університет для України 

Історик для України 

Переяславський комплекс РІ українськійісторіографії 

Іван Мазепа РІ українській історичнійлітературі XVIII та першої чверти XIX СЃС‚. 

«Історія СЂСѓСЃС–РІВ» Сѓ сучасних інтерпретаціях 

Спогади німецького професора РїСЂРѕ СЃРІРѕС” життя Р№ мандрівки Центральною та РЎС…С–РґРЅРѕСЋ Европою 

«Словник малоруської старовини» 1808 рокута Р№РѕРіРѕ автор 

Николай Полєвой С– «звичайна схема“руської” історії» 

Зенон Євген РљРѕРіСѓС‚:сторінками інтелектуальної біографії 

Україна, імперія, Р РѕСЃС–СЏ. Огляд сучасноїісторіографії 

Поневолення історією: Радянська Українав сучасній історіографії 

 

 

Володимир Кравченко 

Іван Мазепа в українській історичній літературі XVIII та першої чверти XIX ст.

 

Гетьман Іван Мазепа - одна з найколоритніших постатей української національної історії, символічна для модерних часів персоніфікація історичних уявлень про власну національну еліту, європейську повноцінність вітчизняної культурної традиції та її окремішність від Росії. У національному пантеоні історичних діячів Мазепа посів місце поруч із Богданом Хмельницьким як одинокий гетьман, який надається до порівняння з батьком-засновником української козацької державности. Номінал гривневих банкнот із портретом Мазепи удвічі вищий, ніж тих, на яких зображено його славетного попередника. Перший президент незалежної України Леонід Кравчук урочисто прийняв клейноди Мазепи разом із його іміджем хитрого та розумного патріота. Навряд чи в цих випадках зважали на історичний контекст. Але вони блискуче потверджують живучість мітологізованих уявлень про Мазепу в українському суспільстві кінця XX - початку XXI ст.

Ім’я Івана Мазепи ще за життя викликало суперечливі почуття та пристрасті. Цьому сприяли не лише обставини його карколомної політичної кар’єри, авра таємниці довкола політичної діяльности, а й властива гетьманові роздвоєність між різними історичними епохами й культурами. В західній культурній традиції він став яскравим символом культурного пограниччя на сході Европи. Людина західного світського виховання та звичок, Мазепа опинився в ролі «чужинця» у країні православного традиціоналізму, ставши, зрештою, його духовим заручником. Репрезентант польської шляхетської політичної культури з притаманним їй демократизмом, Мазепа тяжів до абсолютизму та монархічного володарювання. Лояльний, обласканий підданець російського царя, він перетворився на його лютого ворога. Все це давало широкий простір для діяметрально протилежних оцінок і характеристик Мазепи в очах його сучасників та пізніших істориків1.

РЈ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–Р№ історіографічній традиції Мазепа завжди протистоїть Богданові Хмельницькому, розпочинаючи СЃРїРёСЃРѕРє мітологізованих РІРѕСЂРѕРіС–РІ Р РѕСЃС–С— та православно-слов’янської єдности, котру та нібито втілює. До цього СЂСЏРґСѓ належать, наприклад, такі знакові фігури української політичної історії, СЏРє РЎРёРјРѕРЅ Петлюра та Степан Бандера. Р’СЃС– РІРѕРЅРё відіграють роль «чужого» РІ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРјСѓ національному РґРёСЃРєСѓСЂСЃС–, символізуючи політичних сепаратистів, агентів підступного Заходу. Годі РІРїРѕРІРЅС– зрозуміти українські історичні рефлексії навколо імені Мазепи без С—С…РЅСЊРѕРіРѕ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ тла - С–, певна СЂС–С‡, навпаки. 

РЈ цій статті зроблено СЃРїСЂРѕР±Сѓ показати особливості формування образу Мазепи РІ українській2історичній літературі XVIII Р№ першої чверти XIX СЃС‚. - РґРѕР±Рё, котра РІ політичному, соціяльному та культурному сенсі починала процеси становлення Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— імперії СЏРє багатонаціональної держави3та інтеграції українських козацьких земель РґРѕ С—С— складу! Саме тоді відбувалися процеси модернізації, СЏРєС– змінили РґРѕ невпізнання Pax Slavica Orthodoxa, Р№РѕРіРѕ політичну та національно-культурну географію, колективні ідентичності та С—С…РЅСЋ ієрархію. Історіографія відігравала РІ цьому РїСЂРѕРІС–РґРЅСѓ роль4. РќРµ претендуючи РЅР° статус академічної респектабельности, РІРѕРЅР° Р· відкритим чолом С– СЏСЃРЅРёРј поглядом обслуговувала потреби світських С– церковних еліт. 

Історична література, присвячена Мазепі, віддзеркалила головні тенденції в політичному житті тогочасних України та Росії: промазепинську (сепаратистську), офіційну російську (імперську, нейтралістську) та малоросійську (автономістську). Розвиток української історіографії на початку XVIII ст. навряд чи можна пояснити реакцією на замовчування «славної козацької минувшини» в писаннях церковних істориків XVII ст.5. Для козацьких істориків-публіцистів, які виступили зі своїми творами після Полтавської битви 1709 року, відправним пунктом були права та свободи Гетьманщини, які опинилися під загрозою в часи правління та після поразки Мазепи. Відповідна тематика не суперечила національній концепції «Синопсису», а лише доповнювала її.

РЇРє РІС–РґРѕРјРѕ, після переходу Мазепи РЅР° Р±С–Рє Карла XII українська козацька еліта розкололася Сѓ СЃРІРѕС—С… політичних орієнтаціях. Це Р№ РЅРµ РґРёРІРѕ, адже РІРѕРЅР° РЅРµ була одностайною Р№ РґРѕ Мазепиного РїСЂРёС…РѕРґСѓ РґРѕ влади. Зовнішньополітичні орієнтації козацької еліти завжди були тісно пов’язані Р· С—С— внутрішньополітичними преференціями. Головне питання, РЅР° СЏРєРµ РІРѕРЅР° напружено шукала РІС–РґРїРѕРІС–РґС– Р№ РЅРµ могла знайти, полягало Сѓ збереженні С—С— станових прав С– СЃРІРѕР±РѕРґ. Хто РјС–Рі краще С—С… Гарантувати: гетьман С– СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ самодержець, кожен С–Р· СЏРєРёС…, Р·С– СЃРІРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ, намагався ці права узурпувати, чи польський та шведський королі, Р· СЏРєРёС… перший РЅРµ мав сили, Р° РґСЂСѓРіРёР№ - охоти опікуватися козаччиною? Чи РјСѓСЃРёРІ Гетьманат С– надалі культивувати традиції шляхетської демократії, що обернулися десятиріччями Р СѓС—РЅРё, Р° чи мав стати РЅР° шлях централізації та створення авторитарної моделі державного управління Р· гетьманом Сѓ ролі спадкового монарха, поступившись становими свободами? 

Боротьба демократичної та авторитарної тенденцій політичного розвитку загострювалася щоразу, коли актуалізувалося питання РїСЂРѕ державно-політичний статус України, проте жодного разу українське суспільство РЅРµ могло розв’язати Р№РѕРіРѕ самотужки. Тепер, коли Гетьманат РѕРїРёРЅРёРІСЃСЏ перед загрозою своєму існуванню, Р№РѕРіРѕ доля багато РІ чому залежала РІС–Рґ правової інтерпретації виступу Мазепи. Для цього існували РґРІС– можливі схеми: шляхетська демократична та СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєР° самодержавна; С—С…РЅС” своєрідне переплетіння зумовлювало двозначність політичного статусу Гетьманату Сѓ складі володінь СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ царя, починаючи Р· Переяславської ради 1654 СЂРѕРєСѓ Р№ РґРѕ моменту ліквідації козацької держави Єкатериною II. 

РЈ козацькому середовищі завжди було чимало Мазепи-РЅРёС… опонентів, котрі зберегли вірність засадам козацької РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРѕС— демократії та РЅРµ змирилися Р· монархічними прагненнями гетьмана. Водночас залишалися (головно РЅР° еміграції) Р№ Мазепині прихильники Р№ однодумці, СЏРєС– пам’ятали Добу політичного хаосу, що запанувала після смерти Богдана Хмельницького. Зрозуміло, що політичні погляди представників кожної Р· цих РґРІРѕС… течій спонукали С—С… РґРѕ протилежних відповідей РЅР° питання, РєРёРј Р±СѓРІ Мазепа: зрадником чи борцем Р·Р° СЃРІРѕР±РѕРґСѓ своєї нації проти РјРѕСЃРєРѕРІСЃСЊРєРѕС— деспотії. 

Р—РіС–РґРЅРѕ Р· офіційною версією СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— сторони, РґС–СЏРјРё гетьмана керували винятково приватні егоїстичні інтереси, що РЅРµ мали нічого спільного Р· потребами малоросійського народу, Р±Рѕ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ СѓСЂСЏРґ завжди дотримував узяті РЅР° себе зобов’язання поважати права та вольності українських станів6. РЈ текстах, СЏРєС– походили Р· табору мазепинців, стверджувалося, що Мазепа, виступивши проти Р РѕСЃС–С—, прагнув лише захистити українські права та СЃРІРѕР±РѕРґРё, СЏРєРёРј загрожувала СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєР° тиранія. Р’ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–Р№ інтерпретації Мазепа зрадив СЃРІРѕРіРѕ монарха та відплатив чорною невдячністю Р·Р° РІСЃС– Р№РѕРіРѕ ласки. Р— РґСЂСѓРіРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ, Мазепина поведінка виглядала цілком законною, Р±Рѕ вважалося, що гетьман зберіг вірність вітчизні, СЏРєР° РІ ієрархії лояльностей стояла вище, РЅС–Р¶ РѕСЃРѕР±Р° монарха7. РЈ цьому сенсі Мазепу зіставляли Р· Богданом Хмельницьким, СЏРєРёР№ Р·Р° аналогічних обставин розпочав РІС–Р№РЅСѓ проти польського короля, Р° потім шукав шведської протекції8. 

Мазепинці прагнули легітимізувати монархічні елементи козацької політичної традиції. РЈ «Виводі прав України» держава, що С—С— створив Богдан Хмельницький, зветься князівством, причому наголошено, що після смерти С—С— засновника владу успадкував Р№РѕРіРѕ СЃРёРЅ. Р’С–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ, Р№ Мазепу іменували князем, підкреслюючи Р№РѕРіРѕ подібність РґРѕ Богдана Хмельницького. Отже, автор документа РїСЂРѕРІРѕРґРёРІ РґСѓРјРєСѓ РїСЂРѕ законність С– правомірність Мазепиного призначення власного політичного спадкоємця. 

Ще РѕРґРЅРёРј важливим складником ідеології промазепин-СЃСЊРєРѕС— еліти було твердження РїСЂРѕ єдність козацтва, коли йшлося РїСЂРѕ Р№РѕРіРѕ права та СЃРІРѕР±РѕРґРё. 1721 СЂРѕРєСѓ гетьман РЅР° вигнанні, Мазепин наступник С– довірена РѕСЃРѕР±Р° Пилип Орлик виклав Сѓ листі РґРѕ Стефана РЇРІРѕСЂСЃСЊРєРѕРіРѕ неофіційну, «потаємну» істо-СЂС–РєВ» переходу СЃРІРѕРіРѕ зверхника РЅР° Р±С–Рє шведів. РљСЂС–Рј унікальних відомостей, документ цей містив твердження, що Мазепу фактично змусила РґРѕ СЃРѕСЋР·Сѓ Р· Карлом XII більшість козацької старшини9. Незалежно РІС–Рґ конкретних політичних міркувань С– розрахунків, СЏРєС– стояли Р·Р° цими словами, можна виснувати, що промазепинська козацька еліта була зацікавлена зображувати українське суспільство єдиним Сѓ Р№РѕРіРѕ ставленні РґРѕ Р РѕСЃС–С—. 

Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ СѓСЂСЏРґ, СЏРє РІС–РґРѕРјРѕ, дотримувався гнучкої, диференційованої тактики щодо української козацької еліти. Попервах Р№РѕРјСѓ йшлося РїСЂРѕ те, щоб політично ізолювати Мазепу та Р№РѕРіРѕ прихильників. РЈ цьому Петрові Р† допомогла православна церква, СЏРєР° анатемувала гетьмана, обставивши цей ритуал магічними Р№ театралізованими дійствами. Треба підкреслити, що це мало величезний вплив РЅР° українське суспільство, передусім селянство та СЂСЏРґРѕРІРµ козацтво. 

РЈ творах церковних ієрархів, написаних свіжими слідами РїРѕРґС–Р№ 1708 СЂРѕРєСѓ, Мазепа фігурує СЏРє зрадник православ’я, відступник, РІРѕСЂРѕРі вітчизни, найяскравіше уособлення чергової диявольської інтриги проти «правдивого» християнства10. Церква вилучала Мазепу Р· «русько-слов’янської» ранньомодерної національної спільноти, вказуючи РЅР° «лядське» походження гетьмана та натякаючи РЅР° Р№РѕРіРѕ приховане католицтво. РўРёРј самим Мазепу перетворювано РЅР° безпрецедентний виняток Сѓ РґРѕРІРіРѕРјСѓ СЂСЏРґС– козацьких гетьманів, Р№РѕРіРѕ попередників. 

Така інтерпретація була РЅР° СЂСѓРєСѓ малоросійській козацькій еліті Гетьманату. Козацьке історіописання післямазепинської РґРѕР±Рё певною РјС–СЂРѕСЋ мусило відігравати терапевтичну роль для суспільства, травмованого РїРѕРґС–СЏРјРё 1708-1709 pp. РўРѕР¶ полковник Григорій Грабянка та Р№РѕРіРѕ наступники спрямували СЃРІРѕС— зусилля передусім РЅР° апологію козацтва -людей лицарського стану. Р—Р° епіграф РґРѕ С—С…РЅС–С… творів могли Р± правити слова православного РєРЅСЏР·СЏ Костянтина Вишневецького, котрий 1569 СЂРѕРєСѓ, напередодні Люблінської СѓРЅС–С—, РјРѕРІРёРІ: «Бо Р¶ РјРё С” народом так поштивим, що жодному народові РЅР° світі РЅРµ поступимося, С– впевнені, що кожному народові СЂС–РІРЅС– шляхетністю [...]В»11. До цієї РґСѓРјРєРё РїС–РґРІРѕРґРёРІ СЃРІРѕС—С… читачів Грабянка, С– саме це зробило Р№РѕРіРѕ твір популярним РІ Україні XVIII СЃС‚. 

Жоден козацький історик XVIII СЃС‚. РЅРµ піддав СЃСѓРјРЅС–РІСѓ офіційний погляд РЅР° Мазепу СЏРє зрадника. РЈСЃС– РІРѕРЅРё прагнули, Р· РѕРґРЅРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ, відхреститися РІС–Рґ Мазепи, Р° Р· РґСЂСѓРіРѕРіРѕ - виставити Р№РѕРіРѕ чужорідним елементом Сѓ козацькій політичній нації, завжди лояльній РґРѕ СЃРІРѕРіРѕ сюзерена. РўРѕРјСѓ малоросійські автономісти, РЅР° РІС–РґРјС–РЅСѓ РІС–Рґ сепаратистів-мазепинців, пішли шляхом протиставлення Богдана Хмельницького Р№ Івана Мазепи. Центральною темою С—С…РЅС–С… творів стала визвольна РІС–Р№РЅР° українського козацтва 1648-1657 СЂСЂ., СЏРєСѓ уособлював Хмельницький - РѕРґРёРЅРѕРєРёР№ гетьман Р· усталеною репутацією надійного СЃРѕСЋР·РЅРёРєР° Р РѕСЃС–С—. 

На цьому ґрунті почала стрімко зростати історична мітологія Хмельниччини. Складником її стала теза про споконвічну відданість козаків своїм монархам і власним правам і свободам, що їх вони заслужили героїчними подвигами, про природність і леґітимність автономії Гетьманщини під владою російського царя на підставі Переяславської угоди 1654 року. Недарма козацькі історики, роблячи добру міну під час кепської гри, всіляко підкреслювали леґітимність обрання Івана Скоропадського на гетьманство в 1708 році: тим самим вони прагнули яскравіше відтінити тезу про нелеґітимність Мазепиного гетьманування й показати, що «зрада» Мазепи не призвела до скасування малоросійських прав і свобод російським монархом.

Ще РѕРґРЅРёРј засобом історичної терапії для козацьких істориків стало розмежування гетьмана Мазепи, Р· РѕРґРЅРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ, та лояльних щодо Петра Р† українського суспільства та козацької еліти, Р· РґСЂСѓРіРѕРіРѕ. РЈ козацьких літописах РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕС— РґРѕР±Рё увага читача зосереджувалася РЅРµ лише РЅР° особистості Мазепи, Р° Р№ РЅР° тому, СЏРє С…РѕСЂРѕР±СЂРѕ поводилися українці РїС–Рґ час Північної РІС–Р№РЅРё, воюючи РЅР° боці Р РѕСЃС–С—. Грабянка, наприклад, вихваляв РїРѕРґРІРёРіРё козацьких РІС–Р№СЃСЊРє Сѓ війнах Петра Р†, приписавши С—Рј, зокрема, здобуття РђР·РѕРІСЃСЊРєРѕС— фортеці Р№ вагому роль Сѓ перемозі РїС–Рґ Полтавою. Пізніше цю тезу розвиватимуть СѓСЃС– козацькі історики аж РґРѕ автора «Історії СЂСѓСЃС–РІВ». 

Нарешті, козацькі історики обережно нагадували СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРјСѓ СѓСЂСЏРґРѕРІС–, що РІС–РЅ також має визнати СЃРІРѕСЋ частку РїСЂРѕРІРёРЅРё Р·Р° «зраду» Мазепи, Р±Рѕ СЃРІРѕРіРѕ часу РїРѕСЃРїСЂРёСЏРІ Р№РѕРіРѕ РїСЂРёС…РѕРґРѕРІС– РґРѕ влади та пізніше надавав Р№РѕРјСѓ політичну підтримку. Величко наважився навіть РЅР° критику царя, котрий, пообіцявши українцям РїС–Рґ час шведської навали всілякі вольності, пізніше РЅРµ дотримав слова Р№ порушив давні козацькі права та СЃРІРѕР±РѕРґРё - запровадив замість гетьманської посади Малоросійську колегію та «знищив С– вельми СѓСЏСЂРјРёРІ СѓСЃС–С… малоросіян, СЏРє шляхетського козацького чину, так С– посполитих»12. 

РћРєСЂС–Рј правових критеріїв оцінок діяльности Мазепи (таких, СЏРє вірність сюзеренові та правова легітимність РїСЂРёС…РѕРґСѓ гетьмана РґРѕ влади), важливе місце Сѓ творах істориків посідали обвинувачення гетьмана РІ неморальності. РџСЂРё цьому РІРѕРЅРё мусили СЏРєРѕСЃСЊ давати СЃРѕР±С– раду Р· тим, що Мазепа СЏРє особистість РЅР° голову перевершував СѓСЃС–С… інших козацьких достойників. РЈ літописі Грабянки міститься СЂС–Р·РєРѕ негативна характеристика гетьмана, СЏРєРѕРіРѕ автор звинуватив Сѓ підступності, загибелі Самойловичів та переслідуванні Семена Палія13. Проте вже Самійло Величко, працюючи над СЃРІРѕС—Рј літописом після смерти Петра Р†, виявляв Сѓ ставленні РґРѕ Мазепи менше схематизму. Літописець звинувачував гетьмана РІ багатьох гріхах, зокрема боягузтві, невдячності Р№ ворожості РґРѕ запорожців, називав «невістюхом» С– «Махіявелем», картав Р·Р° інспірацію повстання Петрика та загибель Василя Кочубея14- та водночас визнавав, що той Р±СѓРІ людиною красномовною, «розумною С– вдатною РІ усіляких ділах»15. 

Суперечливість РІ оцінці Мазепиної постаті, притаманна вітчизняним політичним, літературним Р№ історичним творам першої половини XVIII СЃС‚., РЅРµ оминула Р№ праць західноєвропейських істориків16. Наочний приклад цього дав чи РЅРµ найвпливовіший «володар РґСѓРјРѕРєВ» просвітницької Европи -Вольтер. Р’ «Історії Карла XIIВ» РІС–РЅ прихильно поставився РґРѕ Мазепи, назвав Р№РѕРіРѕ відважним та енергійним чоловіком, СЏРєРёР№ бажав здобути своєму краєві незалежність С– перетворити Р№РѕРіРѕ РЅР° сильну державу, здатну протистояти намаганням московитів обернути українців Сѓ рабство17. Пізніше Вольтер заходився писати історію Петра Р† Р№ Р· характерною елегантністю висловив діяметрально протилежне ставлення РґРѕ Мазепи та мотивів Р№РѕРіРѕ повстання, назвав гетьмана зрадником С– Р· СЂРѕР·СѓРјС–РЅРЅСЏРј поставився РґРѕ репресій СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ царя проти РјР°-зепинців18. 

Далеким РІС–Рґ однозначних характеристик Мазепи Р±СѓРІ австрійський історіограф Йоган Христіан Енґель, автор виданої РІ 1796 році «Історії України Р№ українських козаків»19. РЈ РЅСЊРѕРіРѕ український гетьман постає РіС–РґРЅРёРј учнем Мак’явеллі, підступним пролазою, безпринципним інтриганом, СЏРєРёР№ намагався роздмухати ворожнечу РјС–Р¶ козаками Р№ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёРј СѓСЂСЏРґРѕРј задля власної політичної РІРёРіРѕРґРё. Енґель уважав, що Мазепа, маневруючи РјС–Р¶ Петром Р† С– Карлом XII, зрештою перехитрив сам себе Р№ утратив РЅРµ лише підтримку населення, Р° Р№ власну столицю - Батурин. Щоправда, головну РїСЂРѕРІРёРЅСѓ Р·Р° поразку 1709 СЂРѕРєСѓ РїС–Рґ Полтавою історик покладав РЅРµ РЅР° Мазепу, Р° РЅР° шведського короля. 

Енґель РґРѕР±СЂРµ СЂРѕР·СѓРјС–РІ геополітичну роль України РІ Північній РІС–Р№РЅС–: РЅР° Р№РѕРіРѕ РґСѓРјРєСѓ, СЏРєР±Рё обставини склалися інакше, «ми тепер, можливо, мали Р± Українську Величність С–Р· СЂРѕРґСѓ РњР°Р·РµРїС–РґС–РІ, Велике Цісарство Шведське РЅР° півночі, Р° РЎСѓРІРѕСЂРѕРІ 1795 СЂРѕРєСѓ РЅРµ стояв Р±Рё Сѓ Варшаві»20. Оцінювати постать Мазепи історик залишив майбутнім дослідникам, вважаючи, що для цього спершу треба з’ясувати РІСЃС– аспекти взаємин РјС–Р¶ гетьманом С– царем С– створити вчення РїСЂРѕ мораль Сѓ політиці. Щойно тоді, РЅР° РґСѓРјРєСѓ Енґеля, «історіограф зможе Р· більшою певністю судити, Р·Р° СЏРєРёРј взірцем треба скласти епітафію Мазепі: Юдиним Р° чи Помпеєвим»21. Р’ очах самого історика політична доцільність РЅРµ могла виправдати політичну аморальність. Врешті, ця дилема супроводжує історичну літературу РїСЂРѕ Мазепу РґРѕ СЃСЊРѕРіРѕРґРЅС–. 

РЈ РґСЂСѓРіС–Р№ половині XVIII СЃС‚. політичний контекст, Сѓ СЏРєРѕРјСѓ розвивалася українська історіографія Мазепи, зазнав відчутних Р·РјС–РЅ. Просвітницька модернізація РІ Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–Р№ імперії Р·РЅРѕРІСѓ поставила РЅР° РїРѕСЂСЏРґРѕРє денний проблему політичного статусу Гетьманату. Цього разу загроза Р№РѕРіРѕ існуванню виглядала набагато поважнішою, РЅС–Р¶ РЅР° початку сторіччя. Мазепинський політичний сепаратизм замалим зійшов нанівець. РќР° перший план вийшла проблема внутрішніх реформ: чи зможе Гетьманат відповісти РЅР° виклики сучасносте, Р° чи застарів настільки, щоб Р№РѕРіРѕ подальше існування РЅРµ має сенсу? РЇРєР° модель політичного ладу найбільше відповідає потребам суспільства: козацька демократія Р·Р° шляхетськими взірцями Р° чи спадкове гетьманство РїС–Рґ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёРј протекторатом? 

Офіційний історичний наратив розвивався довкола апологетизації Петра Р† - центральної постаті СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— історіографії XVIII СЃС‚.22. Варто підкреслити, що Сѓ створенні цього наративу українці відіграли надзвичайно важливу, якщо РЅРµ РїСЂРѕРІС–РґРЅСѓ роль. Досить згадати присвячені Петрові Р† твори Феофана Прокоповича та Федора Туманського23, СЏРєС– містять РЅРѕРІС– цікаві свідчення РїСЂРѕ Мазепу, дарма що ставлення офіційних істориків РґРѕ гетьмана залишалося однозначно негативним. 

РќРѕРІРёРј С– дещо неочікуваним фактом СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— історіографії РґСЂСѓРіРѕС— половини XVIII СЃС‚. стало зарахування РґРѕ РѕРґРЅРѕРіРѕ Р· Мазепою СЂСЏРґСѓ Р№РѕРіРѕ РЅРµ менш уславленого попередника Богдана Хмельницького, СЏРєРѕРіРѕ далі вважали батьком-засновником козацької державности. Р’С–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ РЅРѕРІРёС… завдань імперської політики, тогочасна історична наука стала РЅР° шлях заперечення політичної тасоціальноїокремішности українців, компрометації козацької автономії Р· СѓСЃС–Рј комплексом малоросійських прав С– СЃРІРѕР±РѕРґ, виправдання державної централізації та уніфікації. 

Українські історики кінця XVIII СЃС‚. Р№ початку XIX СЃС‚., своєю чергою, зосередилися РЅР° критиці Гетьманату Р№ пов’язаних С–Р· РЅРёРј місцевих прав С– СЃРІРѕР±РѕРґ, демонструючи С—С…РЅСЋ невідповідність назрілим потребам суспільства. Наприклад, Афанасій Шафонський скептично відгукувався РїСЂРѕ «малоросійську вольність», СЏРєСѓ ототожнював Р· анархією («кожен СЂРѕР±РёРІ, що хотів»)24. Богдан Хмельницький РІ очах Шафонського виглядав РЅРµ героєм С– батьком «вольности», СЏРє традиційно вважали, Р° бунтівником, ватажком черні РЅР° зразок Разіна та Пуґачова. 

Максим Берлинський наголошував, що, РєСЂС–Рј нескінченних СЃСѓРґРѕРІРёС… РїРѕР·РѕРІС–РІ С– тяганини, пов’язаної Р· правами та пільгами станів, епоха Гетьманату нічим РЅРµ прикметна. Історик засуджував Мазепу Р·Р° наміри «знищити РІСЃС– права Малоросії», Р·Р° приниження РјС–СЃСЊРєРѕРіРѕ самоврядування, неспроможність здійснити давно назрілу реформу козацького РІС–Р№СЃСЊРєР°25. Прибічник шляхетської демократичної моделі реформування Гетьманату Григорій Полетика також РЅРµ шкодував гострих слів РЅР° адресу українських гетьманів, РІС–Рґ Богдана Хмельницького РґРѕ Івана Мазепи, інкримінуючи С—Рј узурпацію влади Р№ порушення прав С– СЃРІРѕР±РѕРґ станів, передусім шляхетського26. 

Українська «мазепіяна» РґСЂСѓРіРѕС— половини XVIII СЃС‚. розвивала традиції попередньої РґРѕР±Рё. Постать Мазепи РІ українській історії всіляко марґіналізували. Набула поширення РґСѓРјРєР°, що РІС–РЅ Р±СѓРІ РЅРµ українцем, Р° поляком, шляхтичем С–Р· походження. Її висловлювали, зокрема, Петро РЎРёРјРѕРЅРѕРІСЃСЊРєРёР№27С– редактор виданого 1777 СЂРѕРєСѓ офіційного «Короткого РѕРїРёСЃСѓ Малоросії» Олександр Безбородько28. Пізніше цю версію засвоїли історики РЅРѕРІРѕРіРѕ покоління - Максим Берлинський С– автор «Історії СЂСѓСЃС–РІВ», Р±Р° навіть деякі СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС– автори, зокрема Іван Ґоліков. Щоправда, більшість СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёС… істориків РґСЂСѓРіРѕС— половини XVIII СЃС‚., СЏРєС– писали РїСЂРѕ Україну, вважали гетьмана українцем. 

Наскрізним сюжетом української історіографії залишалися РѕРїРёСЃРё козацьких заслуг перед СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёРј престолом РїС–Рґ час Північної РІС–Р№РЅРё. РљСЂС–Рј того, РІ пошуках позитивного героя, котрий РјС–Рі Р±Рё протистояти Мазепі та втілювати вірність козацькій традиції та СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРјСѓ престолові, українська історична РґСѓРјРєР° звернулася РґРѕ постаті популярного РІ народі полковника Семена Палія. Ця тема, намічена вже РІ літописі Грабянки, проходить червоною ниткою через твори Р№РѕРіРѕ наступників та сягає кульмінації РІ Максима Берлинського29. 

Козацькі історики 1760-С… СЂРѕРєС–РІ Семен Дівович С– Петро РЎРёРјРѕРЅРѕРІСЃСЊРєРёР№, висвітлюючи РґРѕР±Сѓ правління Мазепи, слідом Р·Р° Величком критикували СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєСѓ сторону. Дівович, полемізуючи Р· СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕСЋ офіційною історіографією, заявляв, що РЅР° РѕРґРЅРѕРіРѕ Мазепу РІ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–Р№ історії знайдеться сотня таких самих, коли РЅРµ гірших, зрадників30. РЎРёРјРѕРЅРѕРІСЃСЊРєРёР№ викривав вади Мазепиного зверхника, РєРЅСЏР·СЏ Васілія Ґоліцина, демонструючи Р№РѕРіРѕ зловживання Р№ антидержавні вчинки та покладаючи РЅР° РЅСЊРѕРіРѕ РїСЂРѕРІРёРЅСѓ Р·Р° повалення гетьмана Івана Самойловича31. РЈ «Короткому літописі Малої Р РѕСЃС–С—В» розсипано чимало критичних зауважень РЅР° адресу Александра Меншикова. 

РќР° межі РґРІРѕС… епох з’явилася видатна пам’ятка української історико-політичної РґСѓРјРєРё кінця XVIII СЃС‚. Р№ початку XIX СЃС‚. - «Історія СЂСѓСЃС–РІВ»32. РЈ цій талановитій апології українського козацтва, Р№РѕРіРѕ лебединій РїС–СЃРЅС–, що може правити також Р·Р° квінтесенцію малоросійської ідентичности, так суперечливо поєдналися мазепинська Р№ антимазепинська, традиціоналістська та просвітницька історіографічні традиції, що образ гетьмана втрачає цілісність С– немовби двоїться РІ очах читача. 

Автор змалював Мазепу людиною великовченою, С…РѕСЂРѕР±СЂРёРј С– досвідченим воєначальником, вправним політиком33, побожним християнином С– покровителем церкви. РќР° РІС–РґРјС–РЅСѓ РІС–Рґ СЃРІРѕС—С… попередників, автор «Історії» РЅРµ ставить Р№РѕРјСѓ РІ РїСЂРѕРІРёРЅСѓ РЅС– повстання Петрика, РЅС– опалу Ґоліцина, РЅС– арешт Палія, ані навіть загибель Кочубея та Іскри, заявляючи, що РґС–СЏРјРё останніх керували особисті мотиви34. Найцікавіше, що автор фактично заперечує намір гетьмана стати удільним князем35, ставлячи Р№РѕРіРѕ "тим самим Сѓ СЂСЏРґ гетьманів - оборонців та гарантів козацької РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРѕС— демократії. 

Автор «Історії СЂСѓСЃС–РІВ», проте, РЅРµ РІС–РґРјРѕРІРёРІСЃСЏ РІС–Рґ ворожої щодо Мазепи лінії української історіографії: РІС–РЅ тримався РґСѓРјРєРё РїСЂРѕ польське походження гетьмана36, звинувачував Р№РѕРіРѕ РІ загибелі Самойловича Р№ переконував СЃРІРѕРіРѕ читача, що Мазепа, стаючи РЅР° Р±С–Рє шведів, керувався почуттями особистої образи, Р° РЅРµ національними інтересами37.3 РґСЂСѓРіРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ, РІ «Історії СЂСѓСЃС–РІВ» Мазепа виявляє шляхетність РґСѓС…Сѓ, знищуючи після своєї поразки документи, що могли Р± скомпрометувати Р№РѕРіРѕ поплічників. Із патріотичних міркувань РІС–РЅ відмовляється РІС–Рґ участи РІ Полтавській битві, щоб РЅРµ проливати братньої РєСЂРѕРІС–. 

Проте РІ авторових очах цього виявилося замало, щоб визнати гетьмана РѕРґРЅРёРј С–Р· героїв української історії. Антиподом С– моральним опонентом Мазепи РІ «Історії СЂСѓСЃС–РІВ», РЅР° РІС–РґРјС–РЅСѓ РІС–Рґ Грабянки, Берлинського Р№ СѓСЃРЅРѕС— народної традиції, виведено РЅРµ Семена Палія, Р° Павла Полуботка. Саме Р№РѕРіРѕ РІ цьому творі наділено рисами патріота-громадянина, відданого ідеалам козацької України, справжнього речника українського суспільства, СЏРєРёР№ РЅРµ боїться говорити правду РІ очі РіСЂС–Р·РЅРѕРјСѓ монархові. РЈ цьому сенсі Полуботок виступав немовби українським РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРёРєРѕРј СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ РєРЅСЏР·СЏ РЇРєРѕРІР° Долґорукого, СЏРєРёР№ уславився своєю принциповістю Р·Р° часів Петра Р†. 

Тезу РїСЂРѕ те, що Мазепа зрадив Петра Р† Р· особистих міркувань, Р° українське суспільство, навпаки, зберігало вірність СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРјСѓ монархові, автор «Історії СЂСѓСЃС–РІВ» РЅРµ просто повторив, Р° СЂРѕР·РІРёРЅСѓРІ РґРѕ СЂС–РІРЅСЏ історичної белетристики. Жоден попередник автора «Історії СЂСѓСЃС–РІВ» РЅРµ зобразив РїРѕРґС–Р№ Північної РІС–Р№РЅРё РІ такому тенденційно-патріотичному ключі, СЏРє цей талановитий анонім, котрий мало РЅРµ РІСЃС– РѕСЃРЅРѕРІРЅС– перемоги СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ РІС–Р№СЃСЊРєР°, зокрема РїС–Рґ Полтавою, приписав українцям. 

Утім, характерно, що, довівши РґРѕ абсурду схильність козацької історіографії вихваляти воєнні заслуги козаків та С—С…РЅСЋ лояльність СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРјСѓ престолові, автор «Історії СЂСѓСЃС–РІВ» дезавуював цю мітологему РІ очах читача. Наприклад, згадавши РїСЂРѕ прилуцького полковника РќРѕСЃР°, СЏРєРёР№ начебто РґРѕРїРѕРјС–Рі росіянам захопити Батурин, РІС–РЅ спершу РїРѕСЏСЃРЅРёРІ Р№РѕРіРѕ РґС–С— шляхетними мотивами, Р° тоді назвав зрадником38. Народ, СЏРєРёР№ почав партизанську РІС–Р№РЅСѓ проти шведів, автор вихваляв Р·Р° вірність Р РѕСЃС–С—39Р№ водночас виставляв темною масою РґРёРєСѓРЅС–РІ, що РЅРµ розуміють власного щастя Р№ улягають РґРёРєРёРј забобонам. 

Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєСѓ сторону РІ «Історії СЂСѓСЃС–РІВ» зображено цілком Гротескно. РќР° неї покладено відповідальність Р·Р° обрання Мазепи РЅР° гетьманство всупереч бажанням українців40. Продажні СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС– вельможі таємно підтримують Мазепу РЅР° посаді гетьмана. Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєС– РІС–Р№СЃСЊРєР° РІ битвах Р·С– шведами постійно виявляють боягузтво Р№ нерішучість, демонструючи СЃРІРѕСЋ вправність лише Сѓ нищенні РјРёСЂРЅРѕРіРѕ українського населення. Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ СѓСЂСЏРґ, наобіцявши простодушним українцям незчисленні блага та нагороди Р·Р° вірність, зрештою залишив С—С… РЅС– Р· чим. РЈСЃС– ці ідеї - квінтесенція настроїв післямазепинської української еліти, що десятиліттями вимушено тримала С—С… «під СЃРїСѓРґРѕРјВ». 

Назагал автор «Історії», обтяжений тими Р¶ особистими та громадськими комплексами суперечливої лояльности, що Р№ Р№РѕРіРѕ попередники, так С– РЅРµ Р·СѓРјС–РІ подолати зачароване коло історіографічних суперечок навколо Мазепи. Завдяки своєму талантові РІС–РЅ лише поглибив уявлення РїСЂРѕ складність С– неоднозначність РѕСЃРѕР±Рё гетьмана та Р№РѕРіРѕ політичного РІРёР±РѕСЂСѓ, залишивши читачам можливість робити РЅР° підставі СЃРІРѕРіРѕ твору діяметрально протилежні РІРёСЃРЅРѕРІРєРё. 

Сучасник автора «Історії СЂСѓСЃС–РІВ», СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ історик С– письменник Дмитрій Бантиш-Камєнський, пішов Сѓ своєму зображенні української минувшини іншим шляхом. Р’С–РЅ спробував синтезувати СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ офіційний С– малоросійський історичні наративи, прагнучи збалансувати суперечливі РІРёСЃРЅРѕРІРєРё та згладити «гострі кути» РІ оцінках окремих РїРѕРґС–Р№ та РѕСЃС–Р± СЏРє Р· українського, С‚&Рє С– Р· СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ. РџСЂРё цьому РІС–РЅ СЏРє ніхто збагатив «мазепіяну» РЅРѕРІРёРјРё унікальними джерелами. 

Наукова сумлінність Бантиша-Камєнського змусила Р№РѕРіРѕ визнати існування РІ історичній літературі промазепинської традиції, котра пояснювала гетьманові вчинки інтересами народу та боротьбою Р·Р° Р№РѕРіРѕ права. Історик завзято полемізував Р· цим поглядом, протиставляючи Р№РѕРјСѓ тезу малоросійської історіографії РїСЂРѕ РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІС– заслуги українців та С—С…РЅСЋ політичну лояльність Сѓ СЂРѕРєРё Північної РІС–Р№РЅРё. Виправдовуючи політику Петра Р† щодо обмеження козацької автономії, Бантиш-Камєнський водночас засвоїв, Р±Р° навіть поглибив критичне наставлейня козацької історіографії щодо СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёС… вельмож С– державних діячів, пов’язаних С–Р· Мазепою. 

Треба підкреслити, що Бантиш-Камєнський Р±СѓРІ РЅРµ лише істориком-документалістом, Р° Р№ письменником, СЏРєРёР№ прагнув зацікавити СЃРІРѕС—Рј твором широку публіку. Саме тому РІС–РЅ приділив особливу увагу перипетіям романтичної історії гетьмана та Мотрі Кочубеївни, ознайомивши загал С–Р· любовними листами та поетичними творами Мазепи, СЏРєС– опублікував уперше. Автор, доскіпливий Сѓ роботі Р· джерелами, РЅРµ сумнівався РІ автентичності цих матеріялів, що С—С… РІРёСЏРІРёРІ Сѓ РјРѕСЃРєРѕРІСЃСЊРєРѕРјСѓ архіві Колегії іноземних справ41. 

РќР° підставі РЅРѕРІРёС… документів Бантиш-Камєнський першим С–Р· СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёС… істориків спробував створити психологічний портрет Мазепи, проникнути РІ таємниці Р№РѕРіРѕ внутрішнього світу. Історик РІРёС…РѕРґРёРІ Р· уявлення РїСЂРѕ глибоку суперечливість особистости Мазепи - щедро наділеного талантами державця та полководця, освіченої людини, котра могла стати справжнім вождем СЃРІРѕРіРѕ народу, але, РЅР° РґСѓРјРєСѓ історика, принесла СЃРІРѕС— здібності РІ жертву власним пристрастям С– зневазі РґРѕ людей. 

РќРѕРІС– РїС–РґС…РѕРґРё РґРѕ зображення Мазепи РІ українській та СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–Р№ історіографії, що виявилися майже одночасно РІ мітологізованій «Історії СЂСѓСЃС–РІВ» та науковій «Історії Малої Р РѕСЃС–С—В» Бантиша-Камєнського, РЅРµ лише сприяли ліпшому знайомству загалу Р· особистістю опального гетьмана, Р° Р№ містили поклади фактів для РЅРѕРІРѕРіРѕ покоління істориків та письменників, вихованих РЅР° ідеях демократичної просвітницької та РЅРѕРІРѕС— романтичної літератури. 

Для історичної РґСѓРјРєРё післянаполеонівської РґРѕР±Рё характерна белетризація минулого. РЈ цей час зросла популярність української тематики РІ європейській художній та історичній літературі. Паралельно Р· історичними творами СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёС… С– польських письменників РїСЂРѕ Богдана Хмельницького, створеними Сѓ першій чверті XIX СЃС‚., 1818 СЂРѕРєСѓ з’являється поема РЅРѕРІРѕРіРѕ «володаря РґСѓРјРѕРєВ» освіченої Европи, Байрона, присвячена Мазепі Р№ написана Р·Р° мотивами історичних праць Вольтера. Р’РѕРЅР°, безперечно, відіграла роль Сѓ популяризації мазепинської теми РІ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–Р№ художній літературі, С—С— переосмисленні РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС– ліберальних С– реформаторських ідей, РЅРѕРІРѕС— естетики. 

РћРґРЅРёРј С–Р· перших заходився переглядати офіційний канон Сѓ зображенні Мазепи СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ поет С– декабрист Кондратій Рилєєв, попередньо ознайомившись С–Р· працями Бантиша-Камєнського та СЂСѓРєРѕРїРёСЃРѕРј «Історії СЂСѓСЃС–РІВ». РЈ Р№РѕРіРѕ РґСѓРјС– «Пьотр Великий РІ Острогозьку» Р№ особливо поемі «Войнаровський», опублікованих 1823 СЂРѕРєСѓ, Мазепа ще виглядає сповненим суперечностей, поєднуючи РІ СЃРѕР±С– хитрість, честолюбство, хоробрість С– потайність. Але поет РїСЂРѕРїРѕРЅСѓС” РѕРґРёРЅ С–Р· можливих варіянтів розгадки таємниці цієї особистости; Р·Р° Р№РѕРіРѕ версією, Мазепа - справжній вождь С– громадянин, мужній борець С–Р· самовладдям С– тиранією РІ ім’я СЃРІРѕР±РѕРґРё своєї країни Р№ тріюмфу закону42. РЈ цьому РЅРѕРІРѕРјСѓ для СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ читача образі вже помітні симптоми переосмислення поняття зради РІ романтичній літературі (твори Александра Бєстужева-Марлінського43). 

Рилєєвська спроба нового прочитання історії Мазепи відразу викликала спротив у російських літературних і громадських колах. Її не сприйняли, зокрема, поет Павел Катєнін (якому здалося вкрай дивним намагання «явити негідника й ошуканця Мазепу якимсь новим Катоном»44), декабрист Александр Корнілойч (автор опублікованого тоді ж короткого «Життєпису Мазепи»45), а також нова зірка російської поезії, Александр Пушкін. Російський поет зобразив Мазепу в поемі «Полтава» (її первісна назва - «Мазепа»), яку вважав одним із найкращих своїх творів46. У ній Пушкін зумів надзвичайно яскраво відтворити складність і суперечливість Мазепиної особистости, проте загалом не вийшов за межі офіційного дискурсу «зради» гетьмана, зосередившись на його моральних якостях.

 РЎРїРµРєС‚СЂ ставлень РґРѕ Мазепи серед РЅРѕРІРѕРіРѕ покоління української еліти післянаполеонівської епохи, вихованої РІ умовах СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— імперської культури, РІРёСЏРІРёРІСЃСЏ набагато ширшим. Микола Маркевич, майбутній історик С– поет, захоплено СЃРїСЂРёР№РЅСЏРІ поезії Рилєєва РЅР° українську тему, подякувавши авторові Р·Р° «вивищення цілої нації»47. Проте Сѓ власній творчості РІС–РЅ утілив патріотизм СЃРІРѕС—С… земляків Сѓ символічній фігурі Павла Полуботка РІ інтерпретації «Історії СЂСѓСЃС–РІВ», ані словом РЅРµ згадавши РїСЂРѕ Мазепу. 

Інший український сучасник Рилєєва, письменник Василь Наріжний, РІРёСЏРІРёРІСЃСЏ РІ зображенні Івана Мазепи близьким РґРѕ СЃРІРѕРіРѕ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ колеги. РЈ Р№РѕРіРѕ пригодницько-авантюрному романі «Бурсак», створеному 1824 СЂРѕРєСѓ РІ РґСѓСЃС– Просвітництва, виступає РіРѕСЂРґРёР№ С– пишний гетьман РќРёРєРѕРґРёРј, сивочолий володар розкішного замку РІ Батурині, організатор боротьби Р·Р° незалежність України48.1 хоча головним РІРѕСЂРѕРіРѕРј РќРёРєРѕРґРёРјР° С” Польща, Р° Р№РѕРіРѕ вчинки нібито нагадують Богданові, внутрішня хронологія роману (РґС–СЏ відбувається наприкінці XVII СЃС‚.) Р№" окремі деталі дозволяють бачити РІ РќРёРєРѕРґРёРјС– СЂРёСЃРё образу Мазепи, РЅР° зразок тих, РїСЂРѕ СЏРєС– писав Рилєєв. Характерно, що Сѓ творах РѕР±РѕС… письменників Мазепа виступає персонажем РґСЂСѓРіРѕРіРѕ плану СЏРє знакова історична фігура. 

Тенденція РґРѕ реабілітації Мазепи, помітна РІ першій чверті XIX СЃС‚. РІ анонімних творах49, Бантишевій «Історії Малої Р РѕСЃС–С—В», творчості Рилєєва та Наріжного, сягнула вивершення РІ записках українського історика Олекси Мартоса, РІС–РґРѕРјРёС… РЅРёРЅС–, РЅР° жаль, лише фрагментарно. До СЃСЊРѕРіРѕРґРЅС– Мартосова біографія залишається мало вивченою, тож з’ясувати контекст РїРѕСЏРІРё Р№РѕРіРѕ дещо несподіваної для української історіографічної традиції оцінки гетьмана Мазепи РїРѕРєРё що важко. 

1819 СЂРѕРєСѓ, РїС–Рґ час роботи над багатотомною «Історією України та козацтва», Мартос згадав РїСЂРѕ СЃРІРѕС” перебування РІ Ґалаці 1810 СЂРѕРєСѓ Р№ Р·СЂРѕР±РёРІ для себе СЂС–РґРєС–СЃРЅРѕ відвертий запис такого змісту: «В грецькому монастирі РІ місті поховано малоросійського гетьмана Мазепу [...] Мазепа помер оподаль РІС–Рґ краю СЃРІРѕРіРѕ, котрого Р±РѕСЂРѕРЅРёРІ незалежність; РІС–РЅ Р±СѓРІ РґСЂСѓРі СЃРІРѕР±РѕРґРё Р№ Р·Р° це вартий пошани нащадків. Після Р№РѕРіРѕ РІС–РґС…РѕРґСѓ Р· Малоросії мешканці С—С— втратили СЃРІРѕС— права, такі священні, що С—С… Мазепа РґРѕРІРіРѕ захищав Р· притаманними кожному патріотові любов’ю та запалом. Його РЅРµ стало, Р№ ім’я Малоросії та С—С— С…РѕСЂРѕР±СЂРёС… козаків стерлося Р·С– СЃРїРёСЃРєСѓ народів, хай РЅРµ великих кількістю, але знаних СЃРІРѕС—Рј існуванням С– конституцією. РќРёРЅС– багата Малоросія становить РїРѕСЂСЏРґ Р· іншими РґРІС– або три губернії; та це спільна доля держав та республік: варто лише зазирнути РґРѕ політичної історії націй. РћРєСЂС–Рј інших чеснот, Мазепа Р±СѓРІ РґСЂСѓРіРѕРј наук: РІС–РЅ збільшив Сѓ Києві академію Сѓ Братському монастирі, що Р№РѕРіРѕ РІС–РґРЅРѕРІРёРІ С– РѕР·РґРѕР±РёРІ, СЃРїРѕСЂСЏРґРёРІ С—С— книгозбірнею та СЂС–РґРєС–СЃРЅРёРјРё манускриптами. Проте закладача академії та багатьох церков С– людинолюбних закладів щороку справно проклинають Сѓ неділю першого тижня Великого посту, разом Р·С– Стенькою Разіним та іншими крадіями Р№ розбійниками. РўР° СЏРєР° відмінність! Останній Р±СѓРІ СЂРѕР·Р±С–Р№РЅРёРє-святотатець, Мазепа - напрочуд освічений С– людинолюбний чоловік, вправний полководець С– повелитель вольного, Р° отже, щасливого народу. РЇ слухав цю РіРёРґРєСѓ церемонію РІ Києві, СЏРєСѓ творить митрополит Р· архієреями Р№ СѓСЃС–Рј духівництвом, достоту зневажаючи ім’я нашої церкви»50. 

РќР° жаль, нам невідомо, СЏРє саме було зображено «революцію Мазепину» РІ Мартосовій «Історії України та козаків», позначеній впливами західної демократичної історичної РґСѓРјРєРё51. Проте навряд чи можна було переконливіше довести життєвість промазепинської леґенди РІ українському суспільстві першої чверти XIX СЃС‚., РЅС–Р¶ це Р·СЂРѕР±РёРІ Сѓ наведеному СѓСЂРёРІРєСѓ офіцер СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— армії, вихованець СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— культури, СЃРёРЅ знаного скульптора, котрий втілив Сѓ СЃРІРѕС—Р№ творчості історичну символіку СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— національної ідентичносте. 

Мартосів запис РїСЂРѕ Мазепу фактично пориває Р· попередньою історіографічною та літературною традицією Р№ залишає більше запитань, аніж відповідей. Р’С–РЅ стоїть осторонь СѓСЃСЊРѕРіРѕ, що написали РЅР° цю тему інші українські та СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС– історики. Нам невідомо, коли саме та Р·Р° СЏРєРёС… обставин Мартос дійшов СЃРІРѕС—С… РІРёСЃРЅРѕРІРєС–РІ, СЏРєСѓ роль Сѓ цьому відіграли СѓСЃРЅР° та писемна козацька традиція, західна просвітницька історіографія чи романтична література. Можна лише припускати, наскільки погляди Мартоса РІ цьому питанні було пов’язано Р· Р№РѕРіРѕ переконаністю РІ остаточній загибелі козацької України разом Р· С—С— становими суперечностями та нерозв’язаними державними Р№ геополітичними комплексами. 

Глухі свідчення того, що напередодні повстання декабристів Мазепине ім’я шанували в українських науково-літературних колах, дають змогу припускати, що Мартос не був одинаком у своїх промазепинських симпатіях. Проте на-загал безпрецедентно відверта апологія Мазепи, співзвучна концепції української політичної еміграції початку XVIII ст., залишається таким самим яскравим, але несподіваним спалахом схованого від людського ока інтелектуального життя українського суспільства, як і анонімна «Історія русів».

РќРѕРІРёР№ етап РґРёСЃРєСѓСЃС–Р№ навколо Мазепи, що розпочався РІ Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–Р№ імперії після декабристської катастрофи (котра лише потвердила творчу інтуїцію Рилєєва), РЅРµ дав чогось РїРѕРґС–Р±РЅРѕРіРѕ РґРѕ Мартосового запису. РќС– романтична, РЅС– народницька історіографія, ані художня література XIX СЃС‚. РЅРµ змінили загалом негативного образу Мазепи, затаврованого церковною анатемою, державною зрадою Р№ аморальністю. Українська РґСѓРјРєР° повернеться РґРѕ переосмислення історичної ролі Р№ особистости Мазепи щойно наприкінці XIX - РЅР° початку XX СЃС‚., але так С– РЅРµ зможе подолати стереотипи малоросійської та загальноросійської історіографії. 

Отже, мазепинська тема РІ українській історичній літературі XVIII Р№ першої чверти XIX СЃС‚. неоднозначна, СЏРє С– сама РїСЂРёСЂРѕРґР° малоросійської ідентичности, що знайшла СЃРѕР±С– надійне опертя РІ Богдані Хмельницькому, але РЅРµ РІ Мазепі. Проте навіть безперечне засудження РґС–Р№ Мазепи, СЃРїСЂРѕР±Рё витіснити Р№РѕРіРѕ Р·Р° рамки українського історичного процесу РЅР° підставі належносте РґРѕ іншого етносу чи конфесії РЅРµ перешкодили деяким українським С– СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёРј авторам відзначити нетривіяльність особистости гетьмана Р№ донести РґРѕ читача власне СЂРѕР·СѓРјС–РЅРЅСЏ Р№РѕРіРѕ суперечливости. 

Мазепин образ РІ українському історичному письменстві мав чимало нюансів С– постійно еволюціонував РІС–Рґ однозначного РѕСЃСѓРґСѓ РґРѕ поступової реабілітації. Проте РЅР° світанку українського культурно-національного СЂСѓС…Сѓ Мазепа ще РЅРµ став символом місцевого патріотизму. Центральною фігурою вітчизняної історії, втіленням ідеї С—С— окремішности РІС–Рґ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕРіРѕ історичного процесу РІС–РЅ стане щойно РЅР° початку XX СЃС‚., Р· РїРѕСЏРІРѕСЋ національної української історіографії та політизацією українського культурництва. РќРѕРІРёР№, національно-державницький РјС–С‚ РїСЂРѕ Мазепу остаточно скристалізується РІ міжвоєнну РґРѕР±Сѓ Р·Р° межами Радянської України. 

У незалежній Україні образ Івана Мазепи не витіснив зі свідомости значної частини суспільства уявлення про Богдана Хмельницького як символа українсько-російської єдности. Ба більше - культ Хмельницького за останні десятьдванадцять років набагато перевершив Мазепин52. В українському політичному житті двох гетьманів, як і раніше, розмежовує різне розуміння характеру та перспектив розвитку українсько-російських стосунків. Нічого дивного або несподіваного в цьому немає, якщо пригадати, що біля джерел як «мазепинської», так і «богданівської», ба навіть «петрівської» історичної мітології стояли вихідці з українського культурного середовища. Суперечності між різними мітами про Мазепу якщо й не зникнуть, то бодай відійдуть на другий план, коли суспільство продемонструє здатність відмовитися від мітологічного сприймання минувшини й сьогодення і заопікується, нарешті, своїми безпосередніми обов'язками.

 

1

 

Див.: Д. Кравцов, «Гетьман Мазепа в українській історіографії XIX в.»,Записки Історично-філологічного відділу УАН, кн. 6 (1925), с. 234-246; Теодор Мацьків,Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709,2-ге доп. вид. (К.-Полтава, 1995); Н. F. Babinsky,TheMazeppa legend in European Romanticism(New York - London, 1974); J. Maslanka, «Postac Mazepy w literaturze і sztuce europejskiej»,Krakowskie zeszy-ty ukrainoznawcze(1992-1993), s. 41-49; О. О. Ковалевська,I. C. Мазепа в історіографії XVIII-XX століть: Автореф. дис....канд. істор. наук(Донецьк, 1997); О. В. Тарасова,Еволюція художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі XVII-XX століття: Автореф. дис.... канд. філол. наук(Запоріжжя, 2002); Т. Grob, «Mazepa as a symbolic figure of Ukrainian autonomy»,Democracy and Myth in Russia and Eastern Europe(London - New York, 2008), p. 79-97.

 

2

 

Поняття «українська історіографія» для XVIII ст. й початку XIX ст. має, зрозуміло, умовний характер. У цій статті вживається його на позначення доробку малоросійської козацької еліти - репрезентативного стану Гетьманату, а також її нащадків, російських дворян, для яких історія їхньої батьківщини була головним предметом рефлексій.

 

3

 

Див.: Андреас Каппелер,Россия - многонациональная империя. Возникновение. �стория. Распад(М., 1996).

 

4

 

Див.: Frank Е. Sysyn, «The Cossack Chronicles and the Development of Modem Ukrainian Culture and National Identity»,Harvard Ukrainian Studies,nos. 3-4 (1990), p. 593-607; Stephen Velychenko,National History as Cultural Process. A Survey of the Interpretations of Ukraine’s Past in Polish, Russian, and Ukrainian Historical Writing from the Earliest Times to 1914(Edmonton, 1992); Zenon E. Kohut, «The Development of a Ukrainian National Historiography in Imperial Russia»,Historiography of Imperial Russia. The Profession and Writing History in a Multinational State(Armonk, 1999), p. 453-477; Serhii Plokhy,The Origins of the Slavic Nations. Premodem Identities in Russia, Ukraine, and Belarus(Cambridge, MA, 2006).

 

5

 

Див.: Stephen Velychenko,National History as Cultural Process,p. 148.

 

6

 

Докладно див.: Б. Д. Крупницький,Гетьман Мазепа та його доба(Київ, 2001); Олександр Оглоблин.Гетьман Іван Мазепа та його доба, 2-ге доп. вид. (К.-Л.-Нью-Йорк-Париж-Торонто, 2001); С. О. Павленко,Міф про Мазепу(Чернігів, 1998).*

 

7

 

Serhii Plokhy,The Origins of the Slavic Nations. Premodem Identities in Russia, Ukraine, and Belarus,p. 345.

 

8

 

Конституція української гетьманської держави(Л.-К, 1997); Гетьман Пилип Орлик, «Вивід прав України», Олена Апанович.Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Сіні(К., 1993), с. 273-277;Тисяча років української суспільно-політичної думки,т. IV, кн. 1 (К., 2001), с. 201— 211.

 

9

 

Тисяча років української суспільно-політичної думки,т. IV, кн. 1, с. 268-290.

 

10

 

Див.: Софія Щеглова, «Вірші про Мазепу, складені після його “зради”»,Науковий збірник Історичної секції ВУАН,№ 26 (1926), с. 82-111; Giovanna Brogi, «Mazepa, lo zar e il diavolo. Un inedito di Stefan Javor-skij»,Russica Romana,VII (2000), p. 167-188.

 

11

 

Цит. за виданням: Наталя Яковенко,Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття(К., 1997), с. 121.

 

12

 

Там само, с. 284.

 

13

 

Див.:Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки(К, 1992), с. 162,166.

 

14

 

Самійло Величко,Літопис(К, 1991), т. 2, с. 384, 389, 390, 397-398, 405 й ін.

 

15

 

Там само, с. 170.

 

16

 

Дмитро Наливайко,Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст.(К., 1998), с. 368-419.

 

17

 

Вольтер,�стория Карла XII, короля Швеции, и Петра Великого, императора России(СПб., 1999), с. 119-120.

 

18

 

Дмитро Наливайко,Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст.,с. 408-415.

 

19

 

Т. Prymak, «On the 200th Anniversary of the Publication of Johann Christian von Engel’s History of Ukraine and the Ukrainian Cossacks»,Germano-Slavica,no. 2 (1998), p. 55-62.

 

20

 

J. Ch. von Engel,Geschichte der Ukraine und der Ukrainischen Kosaken(Halle, 1796), S. 308 (переклад Євгена Ходуна).

 

21

 

Ibid., S. 322.

 

22

 

C. A. Мезин,Пётр I в русской литературе и общественной мысли XVIII в.: Автореф. дисс....канд. ист. наук(Саратов, 1984); N. Ria-sanovsky,The Image of Peter the Great in Russian History and Thought(New York - Oxford, 1985); James Cracraft,The Petrine Revolution in Russian Imagery(Chicago-London, 1998).

 

23

 

Про Феофана Прокоповича див.: С. Л. Пештич,Русская историография XVIII века,ч. 1 (Ленинград, 1961), с. 142-147; С. А. Мезин, «“Полтавская баталия” Феофана Прокоповича»,�сториографический сборник,выП. 14 (Саратов, 1989), с. 153-161; Ф. Туманский,Полное описание деяний Его Величества государя императора Петра Великого,ч. 1 (СПб., ,1788);Собрание разных записок и сочинений, служащих к доставлению полного сведения о жизни и деяниях государя императора Петра Великого,ч. VII (СПб., 1787), с. 296; ч. VIII (СПб., 1787), с. �, 16,99,135,183-186.

 

24

 

А. Шафонский.Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей оное наместничество составлено(Киев, 1851), с. 65-66.

 

25

 

«Несколько глав из сочинения Максима Берлинского “�сторическое обозрение Малороссии и города Киева”»,Молодик на 1844 год(СПб., 1844), с. 188.

 

26

 

Див.: Григорий Полетика, «�сторическое известие, на каком основании Малая Россия была под Республикою Польскою и на каких договорах поддалася Российским государям, и патриотическое рассуждение, каким образом можно бы оную так учредить, чтоб она полезна могла быть Российскому государству без нарушения прав её и вольностей», 1Р НБУВ, ф. 8, од. зб. 160 м/115, арк. 16-19.

 

27

 

П. Симоновский, «Краткое описание о казацком малороссийском народе, собранное из разных историй иностранных...»,Чтения в обществе истории и древностей российских,№ 2 (1847), с. 116.

 

28

 

Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1776 год, с изъявлением настоящего образа тамошнего правления и с приобщением списка прежде-бывших гетманов, генеральных старшин, полковников и иерархов [...](СПб., 1777), с. 142.

 

29

 

Див.: «Несколько глав из сочинения Максима Берлинского “�сторическое обозрение Малороссии и города Киева”», с. 195.

 

30

 

Див.:Українська література XVIII ст.(К, 1983), с. 411.

 

31

 

П. Симоновский, «Краткое описание о казацком малороссийском народе, собранное из разных историй иностранных...», с. 106.

 

32

 

Див.: В. В. Кравченко,«Поема вольного народу».(«Історія русів»таимісце в українській історіографії)(X., 1996).

 

33

 

�стория русое или Малой России(М., 1846), с. 183-185.

 

34

 

Там же, с. 201.

 

35

 

Там же, с. 203,210.

 

36

 

Там же, с. 184.

 

37

 

Там же, с. 200.

 

38

 

Там же, с. 206.

 

39

 

Там же, с. 210-211.

 

40

 

Там же, с. 183.

 

41

 

Пор.: О. М. Дзюба, «Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні?»,Український історичний журнал,№ 6 (2009), с. 16-24.

 

42

 

К. Рылеев,Сочинения(М., 1988), с. 179-182,202-242. Про рилєєвське трактування образу Мазепи див.: Патрик О’Мара,К. Ф. Рылеев: Политическая биография поэта-декабриста(М., 1989), с. 197-200.

 

43

 

Див.: Н. Е. Носов,Русская историческая повесть первой половины XIX века(М., 1986), с. 12.

 

44

 

Цит. за виданням: К. Рылеев,Сочинения,с. 327.

 

45

 

Див.: Там же, с. 205.

 

46

 

В. А. Кошелев, «Дума гетмана Мазепы и поэма Пушкина “Полтава”»,Русская литература,№ 2 (2006), с. 22-36; Lina Steiner, «“My most mature poema”: Pushkin’sPoltavaand the Irony of Russian National Culture»,Comparative Literature,no. 2 (2009), p. 97-127.

 

47

 

Цит. за виданням: E. М. Косачевская,Н. А. Маркевич, 1804-1860(Ленинград, 1987), с. 56.

 

48

 

В. Т. Нарежный,�збранные сочинения в двух томах,т. 1 (М., 1956).

 

49

 

У цьому контексті, крім «Історії русів», можна згадати також твір «Вопль Мазепы», де висловлено думку про потребу зняти з Мазепи церковну анатему; див.: С. Н. �., «Вопль Мазепы»,Киевская старина,№12(1884), с. 663.

 

50

 

«Записки инженерного офицера Мартоса о турецкой войне в цар-ствование Алексаидра Павловича 1806-1812»,Русский архив,№ 7 (1893), с. 345.

 

51

 

Див.: В. В. Кравченко, «О. І. Мартос та його “Історія України і козаків”»,Актуальні проблеми історії та права України: Збірник наукових праць(X., 1996), с. 53-64.

 

52

 

Frank E. Sysyn, «The Changing Image of the Hetman: on the 350thAnniversary of the Khmel’nyts’kyi Uprising», Jahrbücher für Geschichte Osteuropas, Bd. 46 (1998), S. 531-545; Jana Buergers, «Bohdan Chmernyc’kyj und der Kosakenmythos in der postsowjetischen Ukraine», ibid., Bd. 50 (2002), S. 62-86.

separator

Коментарі

Додати коментар

Захисний код
Оновити

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4

 

  

 

  

 РђРЅРЅР° Рейд. Р›С”нінґрад. - РљРёС—РІ, 2012. - 493 СЃ.

 

Журавльов Д.В. Хто є хто в українській історії / Денис Володимирович Журавльов; худож. А. Єрьоміна. - Харків. - 2011. - 416 с.

 

Максим Яременко, Спеціальні історичні дисципліни: Навч.  РїРѕСЃС–Р±РЅРёРє. Аграр Медіа Груп, 2010. 

Єжи Топольський. Як ми пишемо і розуміємо історію. Таємниці історичної нарації / Пер. з польськ. Надії Гончаренко, наук. ред. Юрія Волошина. Київ: «К.І.С.», 2012. 400 с.