:

top27

  • 1

Розроблено Joomlamaster.org.uaспільно з Joomstudio.com.ua

Конференція: «Послевоенное восстановление памятников. Теория и практика ХХ века»

I-а Міжнародна наукова конференція «Русь і Афон: тисячоліття духовно-культурних зв'язків»

Міжнародна наукова конференція “Крим в історії України”. 2 грудня 2014 р. м. Київ

Національна Академія Наук України
 
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського
 
2 грудня 2014 року проводить
 
Міжнародну наукову конференцію “Крим в історії України”, присвячену 700‑річчю спорудження мечеті хана Узбека в Старому Криму.
 
 
     РћСЃРЅРѕРІРЅС– напрями роботи:
 
1. Джерела з історії Криму, джерелознавство.
 
2. Історіографія кримської історії.
 
3. Старий Крим в історії кримських татар.
 
4.1. Античний Крим.
 
4.2. Візантійський Крим.
 
4.3. Кримське ханство.
 
4.4. Генуезькі колонії в Криму.
 
4.5. Крим періоду російської окупації (кінець XVIII–XX ст.).
 
5. РљСЂРёРјСЃСЊРєС– РїРѕС…РѕРґРё Р РѕСЃС–С—.
 
6. РљСЂРёРј РІ європейській політиці.     
 
     Р РѕР±РѕС‡С– РјРѕРІРё: українська, кримськотатарська, англійська. 
 
     Р—апрошуємо Вас взяти участь Сѓ роботі Міжнародної наукової конференції, СЏРєР° відбудеться 2 РіСЂСѓРґРЅСЏ 2014 СЂ. РІ Інституті української археографії та джерелознавства С–Рј. Рњ. РЎ. Грушевського РќРђРќ України (01001 РљРёС—РІ, РІСѓР». Трьохсвятительська 4, Зала засідань вченої ради). 
 
     РџСЂРѕС—Р·Рґ, проживання та харчування Р·Р° рахунок учасників конференції.
 
     РћСЂРіР°РЅС–заційний внесок – 150 РіСЂРЅ.
 
     Р—аявки С–Р· зазначенням теми РґРѕРїРѕРІС–РґС–, відомостей РїСЂРѕ автора (прізвище, ім’я, РїРѕ-батькові, науковий ступінь, звання, посада та місце роботи), Р° також  РєРѕРЅС‚актних даних РїСЂРѕСЃРёРјРѕ надсилати РґРѕ 20 листопада 2014 СЂ. РЅР° адресу (РЅР° ім’я РѕРґРЅРѕРіРѕ Р· членів оргкомітету): Інститут української археографії та джерелознавства С–Рј. Рњ. РЎ. Грушевського РќРђРќ України, РІСѓР». Трьохсвятительська, 4, Рј. РљРёС—РІ, 01001 або РЅР° Р•-mail:
 
     Р”митро Гордієнко: Ця електронна адреса захищена РІС–Рґ спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити С—С—. (+38067-6058863)
 
     Р’ячеслав Корнієнко: Ця електронна адреса захищена РІС–Рґ спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити С—С—. (+38097-1800106)
 
     РњР°С‚еріали конференції будуть опубліковані Сѓ Р·Р±С–СЂРЅРёРєСѓ “Наш Крим”. Кінцевий термін подачі матеріалів 15 січня 2015 СЂ. РћР±СЃСЏРі 0,5 РґСЂ. арк. Посилання автоматичні РІРЅРёР·Сѓ сторінки.
 
     Р—разок оформлення посилань:
 
     1. РќР° статтю: Р’. Р”. Яремчук, РЎ. Р’. Яремчук, Участь РєСЂРёРјСЃСЊРєРёС… татар Сѓ Визвольній РІС–Р№РЅС– українського народу (1648–1954 СЂСЂ.), РљСЂРёРјСЃСЊРєС– татари: історія С– сучасність (До 50‑річчя депортації кримськотатарського народу). Матеріали Міжнародної наукової конференції (РљРёС—РІ, 13–14 травня 1994 СЂ.), РљРёС—РІ 1995, СЃ. 110–111.
 
     2. РќР° РєРЅРёРіСѓ: Р’. Січинський, РљСЂРёРј: історичний нарис, РќСЊСЋ-Йорк, 1954, 31 СЃ.
 
     Р”Рѕ статті додати назву, ім’я автора С– розширену анотацію (близько 500 друкованих знаків) англійською та українською мовами. Р—Р° наявності ілюстрацій, РІРѕРЅРё подаються РІ електронному варіанті Р· роздільною здатністю РЅРµ менше 300 dpi.     
 
     РћСЂРіРєРѕРјС–тет

У Львові відбулася публічна зустріч із Тімоті Снайдером

tumoti snayder

14 вересня о 17 годині в Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка відбулася публічна зустріч і презентація книжки "Українська історія, Російська політика, Європейське майбутнє" зі спеціальним гостем 21. Форуму видавців Тімоті Снайдером.

Відомий американський історик розпочав зустріч, порівнюючи, що таке Майдан для України і Росії. "Майдан на думку Путіна - це українізоване повстання, організоване звичайно нами, американцями; це повстання проти законно існуючого порядку. А насправді, Майдан - це супротив українців рішенню влади, а далі - відстоювання гідності, відстоювання прав".

Тімоті Снайдер описував з точки зору історії, що означають події, котрі відбуваються сьогодні і прогнозував їх можливі наслідки: "Ця революція заклала фундамент до відбудови цілком нової і сильної держави і головне зараз - не зупинятися на зробленому"

Зауваживши, що на даний момент Росія виграє пропагандистську "війну", американський історик дав слушну пораду для української нації. Тімоті Снайдер переконаний, що Україна потребує єдиної універсальної історії, котра буде написана безпосередньо українцями і не буде нав'язана ззовні.

"Із пропагандою можна боротися тільки пропагандою. Питання в тому, яка буде ваша пропаганда? Якщо вона буде як у Росії, готуйтеся, що ви станете Росією, якщо буде нацистська - ви станете нацистською Німеччиною. Це банально просто", - висловився Тімоті Снайдер, зауважуючи те, що за пропаганду платиться великою ціною, а саме - втратою національної ідентичності.

Фахівець висвітлив актуальні проблеми, котрих, можливо, не бачимо ми і не зауважують наші сусіди. Він відзначив, що молодий росіянин - це людина, котра переконана, що України не існує, а всі повстання організовані американцями. Для пересічного громадянина Росії - їхня країна "надалі" залишається великою і непереможною, навіть якщо весь світ кричить, що це не так.

Цей захід не могли оминути питання від слухачів. Деякі з присутніх вважали, що у конфлікті, котрий виник в Україні виною стала проблема державної мови. Тімоті Снайдер відповів на таке питання наступним чином: історик вважає, що державна мова мусить бути одна і всі мешканці мають того дотримуватися, а вже як говорять меншини країни - не має значення. "У нас сотні тисяч жителів розмовляють різними мовами, проте сенатор, як представник влади, розмовляє англійською"

Хочеться вірити, що українці будуть боротися за свою державу так, як це бачить Тімоті Снайдер. Він свято переконаний у тому, що коли усе закінчиться - Україна буде відомою як могутня і суверенна країна, адже саме зараз вона по-справжньому виборює свою незалежність.

Аспирантура в Штатах

Различия между “нашей” и “их” аспирантурой обсуждаются, очевидно, с тех пор, как постсоветская академия начала входить в глобальное академическое пространство: появилась проблема “конвертации” дипломов, признания степеней, сопоставимости компетенций, а также “ценности” и престижа” степеней, полученных в различных странах. Журнал “The Bridge-MOCT” уже публиковал некоторые материалы на эту тему, например, интервью с профессором Принстонского университета Сергеем Ушакиным и эссе Александра Першая, получившего докторскую степень в Университете Трента в Канаде. Некоторое время назад �рина Зайковская, аспирантка Michigan State University, написала в своем личном блоге об опыте поступлении в аспирантуру американского универистета, а также рассказала о первых неделях учебы. Мы попросили разрешения опубликовать эти материалы в нашем журнале и выразили надежду, что рассказ о ее учебе и жизни на кампусе продолжится. Ниже – первый материал серии об аспирантской жизни и судьбе.

Предисловие

Поехать учиться за рубеж я, кажется, хотела всегда. По крайней мере, с того момента, когда узнала о существовании кампусов, а это случилось еще в школе, кажется, даже в начальной. Сама идея города, где практически все либо учатся, либо учат, казалась мне просто восхитительной – и это даже при том, что в школе моя успеваемость оставляла желать лучшего. Но это желание жило где-то внутри меня само по себе, а в реальности я даже и не думала, что такое возможно. Недавно совсем встретила в метро своего бывшего студента, мы поболтали, я сказала, что уезжаю учиться в США. Он удивился и ответил: “Надо же, я думал, такое только в кино бывает!” Для меня это тоже было чем-то из области фантастики, даже несмотря на то, что я знала о реальных людях, уехавших учиться. Мне просто казалось, что они это они, а я это я, и это всё – не из моей сказки. Рожденный ползать, сами понимаете, не орёл.


Глава 1. Начало

Потом произошли некоторые события в личной жизни, и примерно через полтора года стало понятно, что мне нужно думать о переезде в США. Была весна 2012 г., кандидатскую я защитила за полгода до этого, оставалось только дождаться «корочек». � я подумала: я теперь кандидат наук, у меня приличный опыт преподавательской работы, в том числе с иностранцами, то есть я идеальный кандидат на должность преподавателя русского языка в каком-нибудь американском вузе. Я записалась на TOEFL и одновременно стала просматривать объявления о вакансиях на сайте AATSEEL (American Association of Teachers of Slavic and East European Languages). Вакансий было довольно много (это характерно для весны: ищут преподавателей на следующий учебный год), для некоторых я не подходила явно (например, нужно было владеть польским или иметь степень Ph.D.), но для остальных, казалось, вполне годилась. Я сдала TOEFL без особых проблем, на 113 баллов из 120 (хотя меня расстроил относительно низкий балл за writing - 25 из 30), попросила одну старшую коллегу и двух бывших профессоров написать мне рекомендации, подготовила резюме (живущий в Штатах друг, к которому я обратилась за советом, убедил меня включить туда всё, что мне самой казалось не стоящей упоминания ерундой, вроде опыта организации конференций) и стала писать и рассылать cover letters вместе со всеми полагающимися документами. Уже точно не вспомню, но я отправила заявок 5-6. � на все, как можно догадаться, получила вежливый отказ. Не знаю, что было критичнее, отсутствие Ph.D. (хотя кандидатская-то степень была, а слависты, в отличие от всех остальных американцев, должны понимать, что это такое) или мое гражданство, которое предполагало необходимость делать мне рабочую визу. Факт, тем не менее, остается фактом: работу найти не удалось. Тогда мы с другом посовещались и решили, что дальнейшие поиски работы вряд ли будут более перспективны. � я решила искать аспирантуру.

Глава 2. Печальная

Я думала, что как только университеты узнают, какая я чудесная и как много я знаю и умею, они тут же падут к моим ногам, все сразу, и будут драться за меня до последней капли финансирования. При этом я толком не исследовала имеющиеся возможности, и потом мне еще долго мерещился Шерлок, снисходительно рекомендующий: «Do your research!» Я средненько, но сдала обязательный GRE, чем тогда почти гордилась. Подавала в шесть мест (в один из университетов, Ohio State, на две программы): четыре программы Linguistics и две программы Slavic Studies. Уровень университетов и программ я при этом не учла, так что подавалась даже в явно слишком крутые для меня University of Michigan и Georgetown University. Кроме того, все мои statements of purpose содержали детальное описание моего бэкграунда (а это мало кому интересная лексикография, вернее, даже не лексикография, а лингвистика текста, но кто же будет разбираться, если уже в названии диссертации есть слово «словарь») – и куцый абзац, повествующий о том, чем я хотела бы заняться в будущем, причем с очень вялой привязкой к интересам преподавателей интересующей меня кафедры. Просто я и сама не понимала точно, в какой области мне интересно было бы работать дальше. В результате уже ранней весной у меня на руках было 4 отказа (все – от программ по лингвистике). Некоторое время я еще надеялась на славистику (это были Ohio State University и Indiana University-Bloomington). В Огайо мне не отвечали настолько долго, что мне пришлось бомбардировать кафедру письмами и звонками. Насколько я понимаю сейчас (я писала жалобу в admissions office и получила официальный ответ, а потом, уже летом, говорила с одним из профессоров, который был не в курсе ситуации), я попала на период административных проблем на кафедре, так что свой отказ я получила уже, кажется, в июле. Зато из �ндианы я получила приглашение – но без какого-либо финансирования. Разумеется, мне пришлось туда написать, что денег у меня нет, но приглашение было действительно два года, и я решила этим воспользоваться и отложить решение. Таким образом, в начале прошлого лета я была в совершенно подавленном состоянии, потому что за долгие годы учебы в университете я привыкла, что у меня получается всё и сразу – а тут оно вон как оказалось. Меня утешали тем, что мало у кого получается с первого раза, но самооценка все равно пострадала.

Глава 3. Осмысление

Большую часть прошлого лета я провела в Америке у друзей. Поначалу тосковала, учила немецкий с помощью Rosetta Stone и старалась не думать о будущем. Учебники для подготовки к GRE смотрели на меня с упреком, потому что интересовался ими только кот и моя подруга, которая приехала в гости из Нью-Йорка и с энтузиазмом взялась решать тестовые задания перед сном. А потом так получилось, что я поехала с друзьями из Мичигана в Сент-Луис через �ндиану. Я написала в университет, который меня принял, спросила, не хотели бы они меня там увидеть, и они, к моему удивлению, согласились. Целый день я провела там, поговорила с заведующим кафедрой Расселлом Валентино, с профессурой, в том числе с Джорджем Фаулером, который был назначен моим initial advisor (он лично забрал меня из гостиницы на машине, покатал по кампусу и сам со всеми познакомил), и с девушками, которые там уже учились. В итоге deferral (т.е. возможность отложить решение на один год) мы оформили официально, а мне пообещали постараться найти для меня финансирование в виде Teaching Assistantship (далее в тексте - TA) на следующий год. А девушки случайно обмолвились о том, что существуют отдельные программы по Second Language Acquisition, и некоторые получают двойную степень, по славистике и SLA сразу. В общем, из Блумингтона я уехала вдохновленная – и начала шевелиться. Что я сделала? Пошерстила гугл, нашла все существующие в Штатах программы по Second Language Acquisition, отмела те, где интересы профессуры сводились только к суровой грамматике и фонетике, а также те, которые были в слишком далеких университетах (например, на Гавайях), и начала, наконец, делать тот самый не сделанный в прошлом году «рисёч» по оставшимся. Быстро выяснилось, что одна из лучших программ обитает не где-нибудь, а в Michigan State University, то есть всего-то в полутора часах езды от Детройта (а осесть я хотела именно в окрестностях Детройта). Написала директору программы, Сьюзен Гасс, и попросила о встрече. Встречу мне быстро назначили, меня подбросили до Детройта, а там я села в автобус и поехала в �ст Лэнсинг. А когда приехала – пропала, потому что там мне понравилось вот вообще всё. Кампус, зелёный и с велодорожками. Здание, в котором программа сидит, – новое, светлое, с интересными коридорами и закоулками, в которых лежат всякие смешные пуфики для сидения, да еще и со Старбаксом на первом этаже. Сама Сьюзен Гасс – она удивительная, энергичная и доброжелательная, и это несмотря на ее исключительно высокий статус в научной среде и огромное количество опубликованных книг. Профессора, с которыми она меня познакомила. Студенты программы, которые показали мне корпус, сводили в столовую и рассказали много всего интересного. Короче говоря, я поняла, что не просто хочу туда, а ХОЧУ. Но было понятно, что конкурс на эту программу высокий, да и в �ндиане не было никаких гарантий, так что подавать документы я решила на несколько программ.

Глава 4. Yes, we can!

Вернулась в сентябре домой, поплакала и начала уже всерьез готовиться к GRE. В прошлом году моей ошибкой было уделять равное внимание трем частям экзамена: аналитическому письму, математике и “английскому” (в скобках, потому что это не то чтобы язык как таковой, скорее, умение читать), в итоге и результат был средний. На этот раз я решила сосредоточиться на письме, плюнуть на математику (как будет, так и будет) и продолжать учить хитрые слова. Таким образом, слова я учила в основном по дороге на работу и с работы, писала каждый день, математикой занималась тоже каждый день, но понемногу, не больше часа. Результат превзошел все мои ожидания: по “языковой” части у меня было 164 балла, а это означало, что 93% всех сдававших этот экзамен (а среди них большинство – носители языка) сделали это хуже меня. Если кому-то интересно, я подробно писала про GRE по заказу сайта книжного магазина “Британия”. �, разумеется, подход к мотивационным письмам теперь был совсем другим. Во-первых, я еще до подачи документов написала руководителям всех интересовавших меня программ, поговорила в скайпе с двумя из них и по электронной почте – еще с несколькими. Во-вторых, я сократила информацию о бэкграунде в пользу описания своих исследовательских интересов. Друзья мне, конечно, очень помогали. Так или иначе, я всё отправила – и оставалось ждать. Уже 14 января я получила письмо от профессора Гасс: ”The admissions committee has met and I am pleased to offer you admission to our program beginning Fall 2014. The competition was quite strong with nearly 90 applicants for about 7 spaces”. Сказать, что я была счастлива, – это ничего не сказать. Правда, вопрос финансирования оставался открытым.
Я подала заявку на ТА в English Language Center. Поскольку всем формальным требованиям (баллы TOEFL, опыт работы) я соответствовала, мне назначили интервью по скайпу в начале февраля. Разговаривали со мной почти час, всё это было очень мило. Сказали, что к концу марта все решения должны быть приняты, и мне оставалось только ждать. Это, наверное, было вообще самое тяжелое время, потому что я понимала: вот оно, счастье, его видно, его почти можно потрогать, и время поэтому тянулось неприлично медленно. �, наконец, в середине марта получила следующее письмо: “We are just beginning to finalize our funding possibilities and I am pleased to offer you four years of funding in the SLS program working with the Russian program”. � вот тогда стало понятно, что да, я это сделала. Причем это было гораздо лучше, чем TA в English Language Center, потому что там нельзя было бы работать дольше пары лет и нужно было бы искать потом другое финансирование. А так я спокойна на 4 года. Если, конечно, буду хорошо учиться и добросовестно работать 20 часов в неделю. В течение первого семестра я буду именно ассистентом преподавателя, а со следующего, возможно, разрешат преподавать самостоятельно.

Глава 5. Начало

Большую часть весны я занималась оформлением визы и поиском жилья и руммейта (живем мы, конечно, не в одной комнате, а в одной квартире, но здесь это все равно принято называть руммейтством). Нашла чудесную девушку Дженнифер, которая только что с отличием закончила University of Iowa по лингвистике и музыке, а в MSU будет учиться в магистратуре TESOL. Главное, что голова моя была все это время занята. Потом была сессия на работе, написание методичек и много разных дел. � только тогда до меня дошло, что я вообще-то не в конце пути, а только в его начале.

Продолжение следует.

�рина Зайковская училась на филологическом факультете РГПУ им. А.�. Герцена (бакалавриат по профилю «Русский и английский языки», магистратура по направлению «Языковое образование»), там же в 2011 году защитила кандидатскую диссертацию по специальности «Русский язык». С 2006 по 2014 гг. работала в Петербургском государственном университете путей сообщения, преподавала английский язык и русский язык как иностранный, занималась техническим переводом. В 2014 г. поступила в аспирантуру (Ph.D.) по программе Second Language Studies в Michigan State University (�ст Лэнсинг, штат Мичиган, США).

Джерело: Сайт Міжнародної асоціації гуманітаріїв "The Bridge"

Розпочалось громадське обговорення Концепції Державної цільової національно-культурної програми досліджень та популяризації історії України

Розпочалось громадське обговорення Концепції Державної цільової національно-культурної програми досліджень та популяризації історії України

10 вересня 2014 року провідні науковці розпочали громадське обговорення Концепції Державної цільової національно-культурної програми досліджень та популяризації історії України на період 2015-2020 рр., підготовлену Українським інститутом національної пам’яті.

Потужна інформаційна війна проти України підштовхує до проведення активної інформаційної політики держави, щоб захистити національні інтереси в сфері історії та національної пам’яті.

Обговорення Концепції триватиме до 19 вересня 2014 року. Просимо надсилати свої пропозиції та зауваження на адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .

ПРОЕКТ

КОНЦЕПЦІЯ

Державної цільової національно-культурної програми

досліджень та популяризації історії України

на період 2015-2020 рр.

Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована Програма

На сьогодні проти України ведеться потужна інформаційна кампанія спрямована на провокування розколу та ворожнечі в українському суспільстві, яка часто використовує викривлене трактування історичних подій. Ця інформаційна агресія ґрунтується на цілеспрямовано сформованих комуністичним режимом СРСР історичних стереотипах і міфах та тенденційному трактуванні подій історичного характеру у сучасній Росії .

Маніпуляції історичними фактами використовуються Росією для виправдання агресії проти України. Така політика становить загрозу національній безпеці України, оскільки спрямована на дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в країні, провокування розколу в українському суспільстві, а також дискредитацію незалежності України та її євроінтеграційного курсу.

Зазначена ситуація обумовлює необхідність проведення Україною активної інформаційної політики з метою реалізації та захисту національних інтересів в історичній сфері та цілісної державної політики, спрямованої на відновлення і збереження національної пам’яті.

Історія є важливим чинником, на якому ґрунтуються національна пам'ять та ідентичність. Плекання національної пам'яті та розвиток національного наративу є обов'язком кожної держави, що забезпечує їй легітимність та спадкоємність поколінь.

Потенціал історичних знань в Україні використовується далеко не повною мірою як у тому, що стосується протидії російській інформаційній агресії, так і у контексті консолідації українського суспільства. ЗМІ бракує надійних інформаційних джерел для «інформаційного спротиву» Росії в царині історії. Існує прірва між фахівцями-істориками, в арсеналі яких накопичилося достатньо досліджень та широкими колами громадськості, які почасти знаходяться у полоні історичних міфів та стереотипів. Разом з тим, ініціативи щодо об’єднання зусиль фахівців, поширення їхніх напрацювань для широкої аудиторії мають одиничний характер та є досягненням не держави та її інститутів, а громадського сектору.

Таким чином, державні наукові інституції, університетські центри, регіональні осередки мають достатній масив знань, проте не мають змоги, ресурсів та відповідних навичок для донесення свого досвіду до масової аудиторії. Історична популяризаторська робота все ще знаходиться у зародковому стані.

Шкільна історична освіта хоча і еволюціонувала за останні 20 років, все ще потребує системного реформування та не в змозі подолати розрив між історичною наукою та знаннями і пам'яттю громадян України.

З огляду на загальнодержавний характер проблеми окремі дослідники і навіть наукові колективи не мають змоги розв'язати її без державної підтримки.

Як ніколи до цього Україна потребує системної і скоординованої державної політики національної пам'яті, спрямованої на консолідацію суспільства довкола спільного минулого, виховання громадянина-патріота, а також запобігання виявам нетолерантості, екстремізму, антидемократичних рухів, ксенофобії, та відновлення всіх різновидів тоталітаризму в майбутньому. Водночас опертя лише на можливості держави призводить до негнучкого проведення державної політики пам’яті, тому громадські та державні ініціативи мають бути об’єднаними і зкоординованими.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом

Основні причини виникнення проблем, пов’язаних із кризовим станом колективної пам'яті про минуле та популяризацією історичних знань, пов’язані із низкою чинників, серед яких:
Нерозвиненість державної політики національної пам’яті. З моменту здобуття незалежності Україною 1991 року державна політика національної пам’яті, як складова гуманітарної політики, творилася ситуативно, у загальному річищі лавірування між полюсами суспільної думки: не була визначена місія і базові цінності такої політики. Відтак не було вироблено чіткого бачення політики пам’яті відповідно до викликів посттоталітарного суспільства, подолання стереотипів і міфів, виплеканих радянською пропагандою, а перед тим – імперською історичною парадигмою. Замість загоєння травм тоталітарного минулого, політики часто обирали тактику паразитування на фантомних болях історії.
Обмежене і неефективне фінансування історичних досліджень та науково-популярної роботи, що була би розрахована на масову аудиторію.
Відсутність послідовної інформаційної та медійної політики у сфері формування національної єдності, політики національної пам’яті та подолання травм тоталітарного минулого.
Конфронтація на міжпоколінневому та міжрегіональному рівнях кількох моделей пам’яті. У основі цих моделей – різне сприйняття комуністичної ідеології, радянського історичного досвіду та українського визвольного руху.
Відсутність інфраструктури дієвого діалогу навколо складних сторінок минулого, що базується на чітко визначеній місії і цінностях політики національної пам’яті.
Деструктивні зовнішні інформаційні впливи та пропаганда із використанням викривлених трактувань історичних фактів.

Відповідно, розв’язання зазначених проблем можливо через:

1. Розбудову інфраструктури діалогу навколо складних сторінок минулого та популяризації української і світової історії;

2. Визначення місії та цінностей гуманітарної політики у сфері національної пам’яті;

3. Зміну структури і принципів фінансування державою заходів, спрямованих на розбудову діалогу навколо питань опрацювання історії та загоєння минулого, та заходів, що спрямовані на популяризацію історії.

Розв’язання зазначених проблем можливе за умови об’єднання зусиль і ресурсів центральних, місцевих органів влади та недержавних організацій, незалежних дослідників шляхом розроблення і виконання Державної цільової національно-культурної програми досліджень та популяризації історії України на період 2015-2020 рр. (далі – Програма), яка забезпечить синергію зусиль державних інституцій та громадянських ініціатив у розбудові інфраструктури діалогу навколо складних і маловідомих сторінок української і світової історії.

Мета Програми

Головною метою Програми є відновлення національної пам'яті — фундаментальних історичних цінностей народу, подолання конфліктів пам’яті, що зумовлені травмами тоталітарного комуністичного минулого та інформаційною агресією Росії, для консолідації українського суспільства.

Реалізація мети можлива через фінансове, правове та організаційне забезпечення державної політики національної пам’яті щодо дослідження та популяризації історії України. Зокрема, необхідна реалізація таких завдань:

1. Забезпечення ефективної координації у сфері розробки та реалізації державної політики національної пам'яті;

2. Інтеграція державної політики національної пам’яті у контекст медійної інформаційної політики;

3. Інтеграція державної політики національної пам’яті у контекст національної безпеки України;

4. Створення дієвої інфраструктури інституцій національної пам’яті (створення науково-популярних часописів; грантова підтримка наукових досліджень, популярних публікацій та історичної документалістики; упорядкування місць пам’яті та створення мережі музейних та інформаційних центрів; підтримку громадянських ініціатив-організаторів міжрегіонального і міжпоколіневого діалогу);

5. Диверсифікація зусиль діалогу між державним і громадським сектором через відкриті грантові конкурси для недержавних громадських організацій та індивідуальних незалежних досліджень.

Визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

Масштаб проблем та складність завдань, які описані вище, не дають підстав вважати, що у разі збереження наявної ситуації у сфері історичної політики в сучасному стані, існуючі загрози зникнуть. Навпаки, ігнорування інформаційної безпеки України в контексті популяризації історії України та продукування нових актуальних знань незабаром може призвести до катастрофічних наслідків.

Одним з можливих варіантів державної стратегії у сфері дослідження та популяризації історії України може бути збільшення обсягів бюджетного фінансування наявними центрам продукування та популяризації історичного знання та ініціювання створення нових проектів. Позитивним наслідком від збільшення обсягів бюджетного фінансування може стати збільшення кількості та якості історичного знання. Однак, без забезпечення цілеспрямованої системної роботи за наявності єдиного координуючого центру, такий підхід не забезпечить вирішення наявних проблем, призведе до збільшення нераціональних витрат бюджетних коштів. Такий варіант державної стратегії передбачає збереження існуючих підходів до державної політики пам’яті. Через подальше накопичення проблем це може призвести, в кінцевому підсумку, до зростання загроз національній безпеці України, розмивання національної ідентичності та дискредитації незалежності України та євроінтеграційного курсу.

Інший альтернативний варіант державної стратегії міг би полягати в значному посиленні ролі позабюджетних джерел фінансування – спонсорів, меценатів. Проте як свідчить практика, зокрема центральноєвропейських та східноєвропейських країн, такі кроки можуть носити лише допоміжний характер.

З огляду на вищевикладене, оптимальним варіантом державної стратегії розвитку та популяризації історичного знання виглядає така стратегія, що поєднуватиме зусилля і ресурси центральних, місцевих органів влади та недержавних організацій, незалежних дослідників, засобів масової інформації. Це передбачає актуалізацію історичної спадщини, поступове подолання спадщини тоталітарного минулого; подолання відчуженості частини громадян від здобутків національної культури, цінностей національної історії; активізацію "відкритої" публічної дискусії щодо складних сторінок минулого; посилення патріотичного виховання молоді.

В Україні існує приклад успішності стратегії поєднання зусиль державних, наукових та громадських ініціатив у відновленні та збереженні національної пам’яті про Голодомор 1932 – 1933 років, яка геноцид Українського народу. Завдяки такому поєднанню зусиль у 2005 – 2009 роках здійснено значну роботу із дослідження, поширення інформації, надання правової оцінки та міжнародного визнання геноциду українського народу. Пам`ять про Голодомор як одну з найбільших трагедій нашої історії стала одним із важливих чинників консолідації українського суспільства.

Відповідно до ст. 4. Закону України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», держава забезпечує умови для проведення досліджень та здійснення заходів з увічнення пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на основі відповідної загальнодержавної програми. У 2007 – 2009 роках розроблялась «Загальнодержавна національно-культурна програма дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні та увічнення пам'яті його жертв на період до 2012 року», проте її розробка була перервана. У Програмі, що розроблятиметься, будуть враховані усі попередні напрацювання.

Шляхи і способи розв'язання проблеми, строк виконання Програми

Програму планується реалізувати за декількома основними напрямами:

1. Заходи щодо активізації наукових досліджень минулого України, її регіонів, протидії російській інформаційній агресії, побудови системи координації у цій сфері:

- здійснення аналізу сфери державної політики національної пам’яті, розробка науково обґрунтованих пропозиції щодо її розвитку та оптимізації;

- проведення соціологічних досліджень;

- здійснення аналізу російської державної та медійної історичної політики щодо України;

- активізація наукових досліджень з історії України, публікація наукових монографій, підручників із даної тематики;

- активізація досліджень минулого українського, інших народів, що проживають в Україні, регіональних, локальних історичних досліджень;

- проведення конференцій, симпозіумів, круглих столів;

- широке інформуванням української та міжнародної громадськості щодо актуальних тем української історії;

- підготовка Національної доповіді «Злочини комунізму в Україні»;

- організація роботи з пошуку, ведення обліку та впорядкування місць масових поховань жертв Голодомору, сталінських та радянських репресій;

- продовження роботи щодо складення реєстру постраждалих та померлих внаслідок Голодомору, інших злочинів комуністичної системи в Україні;

- спорудження у населених пунктах меморіалів пам'яті та встановлення пам'ятних знаків жертвам Голодомору, борцям за визволення України, діячам національно-визвольного руху, учасникам АТО;

2. Запровадження конкурсних механізмів фінансування дослідницьких та популяризаторських проектів:
створення умов для запровадження моделі фінансування дослідницьких та популяризаторських проектів з державного та місцевих бюджетів на підставі відкритих конкурсів;

- створення системи надання державних грантів на наукові, виставкові, реставраційні та інші популяризаторські та державні проекти;
створення умов для розширення кола недержавних програм підтримки дослідницьких та популяризаторських проектів через популяризацію спонсорства та меценатства, створення при музеях наглядових та опікунських рад з найбільш активних благодійників;
сприяння участі українських організацій та окремих дослідників в міжнародних заходах, грантах, реалізації двосторонніх і багатосторонніх проектів.

3. Удосконалення державної інформаційної та медійної політики у сфері популяризації історії України:

- заохочення ЗМІ до збільшення кількості позитивних публікацій із історії України;

- робота спільно із журналістськими ініціативами із провідними мовниками у напрямку створення національного та обмеження і відмови від російського культурного продукту, зокрема історичного характеру, спрямованого на розкол українського суспільства;

- підготовка методичних рекомендацій органам влади та ЗМІ щодо важливих історичних подій;

- сприяння створенню тематичних програм телеканалами;

- розробка і реалізація широкого плану документального виробництва НТКУ;

- створення популярного ілюстрованого журналу на історичну тематику;

- створення інтернет-ресурсів історичної тематики.

4. Удосконалення музейної та освітньої політики щодо популяризації історії України

- активізація виставкової діяльності;

- оновлення музейних експозицій музеїв історичного профілю;

- забезпечити розвиток заповідників - місць пам'яті у контексті державної національної політики пам'яті;

- розробка навчальних курсів і методик з вивчення історії України;

- стимулювання розробки та широкого впровадження інтерактивних просвітницьких програм для дитячої та юнацької аудиторії,

- створення навчального програмного забезпечення, розвиваючих електронних ігор, посібників, енциклопедій тощо.

Запорукою успішної розробки та ефективної реалізації Програми є позиціонування її як невід’ємної складової частини програми гуманітарного розвитку України.

При розробці Програми будуть братися до уваги всі, діючі сьогодні державні програми, які тою чи іншою мірою популяризації історії України. Їхній перелік із зазначенням конкретних позицій буде вміщений у додатку до Програми.

Строк виконання Програми - п'ять років.

Очікувані результати виконання програми, визначення її ефективності

Виконання Програми сприятиме консолідації українського суспільства на базі національної пам'яті - фундаментальних історичних цінностей народу та подоланню конфліктів пам’яті, що зумовлені травмами тоталітарного комуністичного минулого.

Реалізація програми сприятиме діалогу навколо спільних цінностей, та протидії інформаційній агресії Росії, що є важливим з огляду на визначення вектору розвитку України, прискорення суспільної трансформації.

Виконання Програми дозволить на період до 2020 року досягнути таких результатів:

- інтенсифікувати міжпоколіннєвий і міжрегіональний діалог як навколо складних сторінок минулого, так і ціннісних засад українського суспільства;
продовжити розбудову сучасної інфраструктури інституцій національної пам’яті та популяризації української і світової історії;
збільшити асортимент і наклад наукових і науково-популярних публікацій, пожвавити вітчизняне документальне виробництво;
продовжити роботу з увічнення пам'яті жертв тоталітарних режимів;
залучити якнайширші верстви населення до здобутків національної культури та історичної науки;

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми

Фінансування Програми планується здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених чинним законодавством, в тому числі й коштів приватних інвесторів, благодійників та міжнародних грантів.

Конкретні обсяги фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів визначатимуться під час розроблення завдань і заходів з виконання Програми.

 

Джерело: сайт Інституту національної пам'яті України.

Більше статей...

  1. Гуманітарні науки і демократизація на пострадянському просторі: що зроблено, що не зроблено і що робити далі? Семінар Міжнародної Асоціації гуманітаріїв, 30-31 жовтня 2014 року, Київ, Україна
  2. Норман Дейвіс: тепер є момент, коли виникає інклюзивна українська ідентичність.
  3. У Києві відбулася наукова конференція присвячена 25-й річниці створення Народного Руху України
  4. Долгое эхо диктатуры. Жертвы политических репрессий в странах бывшего СССР – реабилитация и память

День в історії

Події на сьогодні не додані
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

archiv

Центральный государственный исторический архив УССР в Киеве. Путеводитель. Киев, 1958. 348 с.

 

  

 

  

 РђРЅРЅР° Рейд. Р›С”нінґрад. - РљРёС—РІ, 2012. - 493 СЃ.

 

Журавльов Д.В. Хто є хто в українській історії / Денис Володимирович Журавльов; худож. А. Єрьоміна. - Харків. - 2011. - 416 с.

 

Максим Яременко, Спеціальні історичні дисципліни: Навч.  РїРѕСЃС–Р±РЅРёРє. Аграр Медіа Груп, 2010. 

Єжи Топольський. Як ми пишемо і розуміємо історію. Таємниці історичної нарації / Пер. з польськ. Надії Гончаренко, наук. ред. Юрія Волошина. Київ: «К.І.С.», 2012. 400 с.

December 2014
Mo Tu We Th Fr Sa Su
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4
Украина онлайн і