Святий тиран. Як російські імператори робили із себе богів

Деталі

Категорія: Історичні сюжети

Опубліковано: Субота, 01 листопада 2014, 20:38

Перегляди: 204

Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєР° приказка говорить, що коли цар С…РІРѕСЂС–С”, то кашляє РІСЃСЏ Р РѕСЃС–СЏ. Р’ цьому немає нічого РґРёРІРЅРѕРіРѕ, адже для СЂРѕСЃС–СЏРЅ заболів РЅРµ хто інший СЏРє С—С…РЅС–Р№ власний  державний Р±РѕРі.

На зламі середньовіччя та ранньомодерного часу польські королі боялися переходу їхньої корони до московського царя. Часто повторювались історії про габсбурзьких шпигунів, які переходили через Польщу в Москву, щоб передати східному самодержцю корону. Проте, побоювання були безпідставними, цар про корону не мріяв. Коли у 1489 році Іван ІІІ отримав пропозицію від Фрідріха ІІІ Габсбурга про надання титулу короля Польщі, то відповів, що цар обраний через Бога і не потребує ніякого додаткового підтвердження цього факту. Більше того, під час його царювання генеалогія московських самодержців була виведена по прямій лінії від римських імператорів. Це мало підтверджувати, що в царських жилах текла священна кров. Іван ІVписав шведському королю, що «Ми походимо від імператора Августа ти ж згадуєш і нас і Бога». Зв’язок російської царської династії із Октавіаном Августом був наголошений і під час коронації Петра ІІ.

Подібне освячення влади дещо вирізняло Росію серед інших монархій і підтверджувало особливу легітимність. Ця ідея розширилась і поглибилась до тої міри, що цар здобув особливу харизму, ставши такою собі живою іконою Христа. Царя називали також сонцем справедливості, хоча до цього ця назва була закріплена за Христом і часто повторювалась в літургіях. Принаймні з 1663 р. вірність царю вважалось релігійним обов’язком. Пояснювалось це тим, що оскільки цар називається іменем Христа, то ви не можете бути християнином не будучи лояльним підданим. Повноваження царя поступово наближалися до патріарших, що показувало рівність східного лідера до папи. Олексій Михайлович у 1646 р. році наказав підданим дотримуватися постів, в 1647 р. заборонив монахам Соловецького монастиря виготовляти алкоголь, а в 1648 р. наказав викорінити всі язичницькі забави та забобони.

З часом до списку титулатури царя цілком офіційно було додано слово «святий». Самодержця зачасту називали «спасителем землі» та «земним Богом». Обожнювались образи царя, а дні його народження та коронації помпезно відзначались у церквах. Звичайні люди поклонялись вседержителя, як святого, а його зображення інколи вішали в будинку поряд з іконами святих. Зрештою сакралізація була присутня у самих портретах царів, оскільки їм надавались риси святих.

Джерела:

1. 1. 1. Agamben, G., Homo Sacer. Suwerenna wЕ‚adza i nagie Ејycie, Warszawa 2008
      2. Caillois, R., CzЕ‚owiek i sacrum, Warszawa 2009
      3. Duffy J.P., Ricci V.L., Carowie, tЕ‚um. R. Ељmietana, KrakГіw 1999
      4. Eliade, M., Sacrum a profanum. O istocie sfery religijnej, Warszawa 2008
      5. Uspienski, B., Car i imperator. Namaszczenie wЕ‚adcy i semantyka tytuЕ‚Гіw monarchy, tЕ‚um. H. Paprocki, Katowice 2002
      6. Uspienski, B.A., Е»ywow, W. M., Car i bГіg. Semiotyczne aspekty sakralizacji wЕ‚adzy monarchy, tЕ‚um. H. Paprocki, Warszawa 1992

Оригінальну статтю РґРёРІ. РЅР° ciekawostkihistoryczne

Коментарі